Це було за місяць до святкування свята Перемоги 9 травня. Моя сестра попросила мене надіслати фото моїх дідусів і мого рідного дядька загиблих в роки війни, щоб зробити фото всіх героїв і пронести їх по площі в безсмертному полку. Я відправила фото. На фото часів війни, був зображений дядя Коля, було ще два хлопця у військовій формі.
Сестра почала уточнювати де наш дядько на цьому фото? Точно ніхто не міг визначити, так як його мати давно померла і всі хто його знали теж вже на той час померли.
Припустили, що один з них це наш дядько і зробили портрет. А вночі їй сниться сон. Що він її вичитує за те, що ми не потурбувалися дізнатися де він на фото, у всіх хто його знав до війни і хто його пам’ятав живим.
Ми знали про нього з розповідей його мами, то що він загинув в Польщі, в 1945 році, під Познанню, що йому в ту пору було 24 роки, сестра знайшла в військовому архіві, що він служив у розвідці, що нагороджений медаллю за відвагу.
Сестра дуже близько до серця прийняла це. І все журилася. – Як же так ! Адже це фото з трьома юнаками у військовій формі весь час висіло у бабусі в будинку, в рамці. Вона вказувала на фото і розповідала всім онукам про свого загиблого сина, не дивлячись на похоронку вона все чекала його з війни і сподівалася на диво.
Але де саме Коля на фото ніхто не уточнював. Я не знала, як допомогти в цій безнадійній справі. Але треба було щось робити. Я зробила ксерокопію фото і звернулася до ясновидиці з проханням допомогти. Вона довго вдивлялася в фото. Перед нею були три хлопці. Один сидів на стільці, два стояли по боках. Ясновидиця сказала, що той що сидить на стільці, це не він. Той що стоїть зліва він повернувся з війни, поранений вона бачить його як він йде і спирається на паличку. А той що стоїть праворуч – це Коля. Що похований на чужині. Між містом і селом. Що постріл був в спину і пройшов через серце. Сказала що любив, коли грає гармошка і дівчата пісні співають, що зустрічався з дівчиною до війни, звали її Ніна, коси у неї були красиві.
Після війни вийшла заміж і народила двох дітей. (Так ми навели довідки була така дівчина його року народження, але точно ніхто не знав чи зустрічався він з нею.) Ясновидюща говорила, що він передає, що не про що не шкодує, тільки про те пошкодував, що повинні були його нагородити орденом Червоної зірки, але був убитий, а якби залишився жити то таке б життя прожив активне!
Просив. – Не згадуйте мене горілкою, її давали перед боєм, щоб не було страшно, згадуйте мене вином і шоколадом із зіркою. Могили немає його на батьківщині, так згадуйте близько мами або близько дядька, який повернувся з війни, а потім помер від поранень.
Ще ясновидиця передала, що дуже любив він сидіти навпроти будинку в квітучих вишнях і дивитися на будинок, що хочеться йому маминих кручеників. Ясновидиця не могла знати, але я то знала, що незадовго до війни дідусь сам побудував новий будинок, перед будинком росли вишні, я знаю і пам’ятаю, тому що жила в цьому будинку в дитинстві і бабуся пекла нам часто ці самі крученики вони були круглі у вигляді трояндочок.
Як передала ясновидиця він говорив. – Я ще повернуся! Потім вона сказала, він подивився в мою сторону і запитав -А чому вона одна? Це не правильно, вона не повинна бути одна, вона не буде одна.
Так я жила одна, на той час я була в розлученні, а дорослі діти жили в місті. Ось так вдалося відкрити дверцята минулого. Щоразу тепер ми поминаємо свого героя шоколадом із зірочкою, на могилі його матері. Ліг в чужу землю, затуливши нас від війни. Загинув, щоб ми жили.
