Поведінка свекрухи мені незрозуміла. Спочатку при всіх гостях гордо подарувала нам сто тисяч гривень, а після весілля тихесенько зажадала їх повернути.
Що то була за показуха? Перед ріднею вдати яка вона молодець? Тож ми взагалі цього весілля не хотіли та рідню запрошувати не збиралися.
Саме свекруха всю цю хвилю і здійняла, заявивши, що зовсім без весілля не можна, рідня не зрозуміє, та ще й чутки підуть, що ми взагалі злидні.
Мені думка чужих людей була взагалі не важлива, але свекруха нервово сперечалася і вимагала весілля. Чоловік мене попросив піти мамі назустріч, мовляв, вона цієї події чекала все життя.
Я не стала вставати в позу, якщо вже чоловік попросив, та й свекруха у мене сильного негативу на той момент не викликала. Про забаганку “потрібне весілля” від рідні я чула не раз і десь навіть була до цього готова.
Всю організацію взяв на себе чоловік, тому що в цю організацію активно лізла свекруха, а з нею довго спілкуватися було дуже важко навіть з моїм терпінням. У чоловіка ж, мабуть, імунітет.
У мене з рідні тільки тато та сестра, які одразу сказали, що їх влаштує будь-який варіант, жодних прохань та побажань у них немає, прийдуть куди скажемо.
Ось і почалося… пошуки зали, призначення дати, вибір ведучого, але мене все це не стосувалося. У мене тільки було завдання купити собі сукню та схвалити меню.
Все інше робив чоловік, він же й оплачував цей захід. Його мама тільки обдзвонювала рідню і вносила сумніви у всі процеси.
У призначений день все йшло чудово, хоча свекруха намагалася вилізти на перший план. Чоловік на неї періодично рикав і його мама заспокоювалася на якийсь час.
Настала черга тостів та подарунків. Сказав мій тато, подарував подарунок, привітав, спокійно сів на місце. Тато подарував нам конверт, у якому було п’ятдесят тисяч гривень, це від них із сестрою. Один пенсіонер, друга студентка, сума дуже пристойна, я вважаю.
Але тато не озвучував суму подарунка, просто вручив конверт і все. Свекруха, мабуть, оцінила товщину конверта і дивилася на мого батька з якоюсь перевагою, що мені не сподобалося, але я промовчала.
Потім слово взяла сама свекруха. Довго розповідала, як вирощувала синочка, що все йому віддавала, один він у неї, кровиночка, нічого для нього не шкода.
І наприкінці цієї несамовитої промови подарувала конверт, озвучивши, що дарує нашій молодій сім’ї сто тисяч гривень. По залі пронісся схвальний гомін.
Я й сама була здивована такому подарунку, свекруха не справляла враження такої щедрої людини. Чоловік теж здивувався, звідки у мами такі гроші.
Свято йшло своєю чергою, коли ми збиралися їхати, свекруха сто разів повторила, щоб не забули гроші, не втратили їх, були уважнішими.
Вранці ми ще не встигли підвестися, як пролунав дзвінок у двері. На порозі намалювалася моя свекруха, яка навіть не привіталася, а одразу запитала, чи не втратили ми гроші.
Я не хотіла з ранку псувати собі настрій, залишила чоловіка розбиратися з мамою, а сама пішла до спальні, але все чула. І від почутого була шокована.
Свекруха вимагає, щоб ми повернули їй подаровані нам на весілля гроші.
– Це мої останні, але не могла ж я з порожніми руками йти, рідня не зрозуміла б! – пояснила вона.
То навіщо було цю рідню кликати, я не розумію? Посиділи б спокійно у ресторані вузьким колом, не довелося б перед кимось складати враження.
Чоловік мамі наговорив багато всього “доброго”, віддав конверт, який ми навіть не чіпали, і випроводив із квартири.
Ми з чоловіком свідомо цю тему не порушували, хоча він знає, що я все чула. А я не хочу його засмучувати ще раз, йому й так незручно за маму.
А ось свекруху я не розуміла, так і не розумію. Дешеві якісь понти виходять. Ось такий цікавий початок подружнього життя.
