Поїхала до мами з малюком, розмірковувала і прийшла до висновку, що якщо його зараз кину, то зрадницею себе почуватиму, його треба лікувати

Мені 25, чоловікові 30. Перші пів року не могли дихати одне без одного. Потім я завагітніла, ми побралися.

Ми все робили разом. Поки мій стан дозволяв, він не працював (займався бізнесом, той прогорів). Жили моїм коштом. Я виходжу в декрет, і чоловік різко змінився.

Він став замикатися, пити, пропадати, періодично не ночував вдома. Виявилося все сумно — заради мене кинув погані звички, і добра людина запропонувала йому «заспокійливі» пігулки, які насправді виявилися нашим кошмаром. Заклав моє золото, витратив усі мої накопичення на дитину. Брехав. Я вірила, адже коханий не може дурити.

Гаразд, ми це подолали, вибачила. Потім важкі пологи, лікарня (після таких стресів), понад місяць мене не було вдома, він перестав нас відвідувати, відповідати на дзвінки, я психанула і поїхала до мами. Жила там 4 місяці, він за цей час приходив рази 3, стільки ж сама до нього їздила.

Він плакав і казав, що нас не вартий, хотіла розлучитися, але батьки вмовили не поспішати. Як він пояснює: соромно, що він без грошей, не може нічого нам дати, накривають панічні атаки, але він нас любить і не зраджує.

Погодився на домашнє лікування, як і що там було, не знаю, чи займалася ним сестра, мене туди не допускали, та й дитина маленька. Потім він приїхав, благав дати шанс.

Літо ми прожили спокійно, але ніяк не могли знайти роботу. Потім вийшло, він відпрацював 3 тижні, отримав зарплату і його знову накрило. Клянеться, що нічого не вживає. Його цілодобово не буває вдома, дзвінки мої скидає. Приходить, спить, їсть, вибачається і обіцяє такого не повторювати. А потім відразу знаходить привід, щоб вийти без мене, і знову його немає.

Поїхала до мами з малюком, розмірковувала і прийшла до висновку, що якщо його зараз кину, то зрадницею себе почуватиму, його треба лікувати. Хоча я не уявляю наше спільне життя далі, не хочу витрачати свої сили на нього, адже мені треба думати про дитину.

А що я потім скажу синові? Кинула батька у скрутну хвилину? Я навіть не знаю, до якого лікаря його вести, як усе організувати, де взяти грошей. Піти найпростіше. Але знаю, що шкодуватиму.