Історію цю я чула від своєї давньої подруги, була вона на той час ще не заміжня і любила їздити по путівках відпочивати. У Радянські часи часто давали безкоштовні путівки, тільки вибирай напрямки.
Подругу мою звали Ірина, була вона дуже хороша собою – попеляста блондинка, дуже мініатюрна, з тоненькою талією, на відпочинку вона користувалася успіхом у протилежної статі, що дуже їй подобалося.
На відпочинку любила одягатися у все біле, але, власне, на півдні це було не рідкістю. Грошей у неї було багато, так як вона служила в Армії, і відпускні отримувала дуже великі.
Поїхала вона по путівці до Грузії, в один дуже хороший пансіонат у моря. Це було літо, стояв червень місяць. Поснідавши в пансіонатскій їдальні, меню якої дуже їй сподобалося, вирішила Ірина їхати на пляж.
Їхати довелося досить довго, і через годину вона дісталася до моря. Народу на пляжі було небагато, недалеко знаходився базарчик і Ірина купила свої улюблені персики.
Полежавши у моря і позасмагавши, Ірина раптом засумувала і вирішила повернутися в пансіонат, так як увечері повинні бути танці, а вже вона-то.
Зупинка була недалеко. У салоні автобуса було дуже спекотно. Маленькі отвори вгорі автобусного вікна зовсім не подавали повітря і її розморило в сон.
Прокинулася вона від того, що автобус сильно підскочив на якийсь купині. Дивиться – на вулиці вже не день, справа до вечора. На півдні темніє швидко.
В автобусі вже зовсім інші пасажири, за вікном – якісь посадки. Навколо одні кавказці, які дивилися на неї дивними, жадібними очима. Їй стало дуже страшно, Ірина розуміла в якій ситуації вона опинилася.
Водій їхав, не зупиняючись. Тут на шляху виник якийсь придорожній магазинчик, всі пасажири вийшли. Водій теж вийшов з ними, закривши за собою двері. Ірина почала молитися Богу, молитов вона не особливо знала, та хто їх знав в Радянські часи.
Згадувала і Богородицю і всіх, кого могла згадати. І тут в голові вона ясно почула чийсь жіночий голос: “Лізь в віконце, вгорі!”. Піднявши голову, вона побачила над собою невелике віконце, прошмигнула в нього і дуже швидко виявилася на землі.
Недалеко стояв смітник, повний відходів, на землі теж була пристойна гора відходів. “Лізь в сміття!”, – владно наказав їй той же голос.
Вона не зволікаючи влізла в саму середину і через щілини в цій смердючій, брудній горі відходів могла бачити все, що далі сталося.
Ця компанія радісна вийшла з магазину, тягли з собою вино, закуску. Зайшли в автобус і тут же вискочили на вулицю, почали з криком бігати навколо автобуса.
Один сів навпочіпки і почав з криками бити кулаками себе по голові. Яке нещастя, жертву упустили!
Ірина з огидою дивилася на всю цю вакханалію бісівських почуттів і думала – хіба це можливо, таке! У відходах Ірина просиділа до ранку. Вранці вона вилізла з них і пішла до зупинки.
Люди чистенькі виходили з будинків і їхали на роботу, на неї дивилися з огидою. Приїхавши в пансіонат, Ірина зібрала всі свої речі і поїхала в той же день додому. Ось так вона відпочила. Після того південного відпочинку Ірина стала дуже віруючою людиною.
