Поїхала, щоб не заважати щастю подруги, а потім повернулася, – щоб все зруйнувати

Настя готувалася до школи, приміряла нову шкільну сукню, крутилась перед дзеркалом. Вона кілька разів заглядала в портфель, розглядала олівці, ручки, альбом із принцесою.

Письмовий стіл, зошити стосом, настільна лампа. Все було нове, гарне. Настя погладила по столу своєю рукою, поправила зошити, посадила поряд із лампою свого ведмедя, якого нещодавно подарував тато. Ведмедик був невеликий, з ранцем, на якому красувався напис «1 вересня».

– Завтра розпочинається нове життя. Ми тепер із тобою учні, – сказала дівчинка Мишко, повторила слова мами.

З кухні почулися голоси батьків, вони лаялися. Настя вийшла зі своєї кімнати та зупинилася. Це відбувалося вже не вперше, але зараз батько стояв із великою сумкою.

– Як ти можеш у такий момент піти?! Завтра у доньки свято. Перший клас! Якщо на мене тобі начхати, то подумай про дочку!

– Я не можу, я обіцяв. Ніно, зрозумій мене!

– А не треба було обіцяти, ти повинен у цей день бути з нами, а не з цією… – почулася брудна лайка не для дитячих вух. Мама ніколи так не висловлювалася. – Котись на всі чотири боки!

– Треба все обговорити…

– Котись! Все буде у суді.

– Дорога, треба вирішити все якомога швидше. Давай спокійно все обговоримо за вечерею.

– Дорога в тебе тепер в іншому місці! Там тобі вечеря та обід. Речі хапай та йди, двері відчинені!

Батько пішов.

– Мамо, чому ти плачеш? Він не повернеться? Він до бабусі?

– Ні, він пішов від нас, але не до бабусі. У нього є інша донька. Завтра вона теж іде в перший клас. Пізніше ти все зрозумієш і сама вирішиш, хто винен.
***
У Ніни була подруга, яка раптово зникла перед її весіллям. Ніна та Олександр зустрічалися близько року, готувалися до весілля. Подруга Катя сама зголосилася бути на її весіллі свідком.

Вона поїхала, на зв’язок не виходила. Ніна намагалася її знайти, але навіть батьки Катерини не знали, а може, просто не говорили нічого. Свідком стала Ольга, майбутня дружина друга Олександра.

Катерини не було понад сім років. І ось вона з’явилася, та не одна, а з дочкою. Дочкою Олександра! Сашу вона знайшла, а ось на очі Ніні не з’являлася.

Чоловік сам усе розповів Ніні. Дівчата одного віку. Тоді Катерина поїхала, щоб не заважати щастю подруги, а тепер повернулася, щоб все зруйнувати.

Поїхала при надії від Олександра. Ось так вийшло. Вона знала, що Ніна теж в положенні. Виїхала, але нікому нічого не сказала.

І ось її повернення до рідного міста. Щастя Ніни впало. Спокій у сім’ї скінчився. Олександр довго кидався, але нарешті ухвалив рішення і подав на розлучення.

Квартира була спільна, батьки з обох боків скинулися після весілля. Довелося ділити. Олександр намагався відсудити більше, але не вийшло. Яку частину вклала його сторона, то й одержав.

– У тебе батьки багаті, віддай мені хоча б половину. Нам дуже потрібно, Катя не працює, спадщини їй дісталося крихта. Тобі допоможуть, а нам нема кому. Вона ж твоя подруга.

– Колишня. І ти колишній. Колишній за колишню не проси. Мої «багаті» батьки все життя працювали. Мені вони тоді змогли допомогти, а зараз ні. Я кредит взяла, забирай свою п’яту частину і будь задоволений. Міг би й дочці залишити.

– У мене і там дочка, а ти ще й на аліменти подала. Я утримував Настю сім років, а туди нічого не давав, могла б просто так залишити все, без аліментів. Все тобі! Квартира лишилася, аліменти.

– Це твої труднощі. Дитина твоя – платити зобов’язаний. А за квартиру мені ще кредит три роки віддавати.

– Віддаватимеш з аліментів.

– Ні, зі своєї зарплати. Твої аліменти для Насті.

– Ти цим утискатимеш мою другу дочку.

– А ось це мене найменше хвилює! Мені моя дочка дорожча.

– У нас навіть житла немає, могла б поступитися!

– Ти зараз серйозно? Чужі проблеми мене не хвилюють!

– Ти стала черствою, а не була ж такою. Ти була ніжною, правильною, доброю, а зараз…

– Навіть із наймилішої принцеси за відповідних обставин виходить жахливе стерво.
***
Олександр пішов. Аліменти платив по суду, ані гривні більше. До Насті приходив двічі до повноліття, а потім і зовсім зник. Настя не намагалася налагоджувати стосунки. Тато проміняв її на іншу дочку.

Ту, іншу дочку батька, Настя ніколи не бачила, місто велике, шкіл багато, а батько жив у іншому районі. Бабуся, мати батька, жила поряд із ними.

Вона довго перепрошувала перед Ніною, коли її син пішов в іншу сім’ю. Внучку не забувала, помагала.

Ніна навіть і подумати не могла, що після розлучення свекруха буде їм близькою людиною. Ніна та Настя не забували про неї, а ось Олександр забув. Забув дочку та матір.

Бабусі не стало рано, серце зупинилося у шістдесят два. Вона хотіла дочекатися правнука, але не вийшло.

На похороні другої внучки не було, Олександр приїхав один. Все було вже готове. Ніна та Настя впоралися самі.

– Поминки у кафе, – сухо сказала Ніна колишньому.

– Поминки? Хіба хтось прийде?

– Погано ти знав свою матір!

– Можна було зробити вдома. Кафе – це дорого.

– Усе сплатили.

– З грошей матері?

– Ти дріб’язковий! Так, вона відкладала, знала про свою хворобу, але там було замало. Похорон – захід дорогий.

– Навіщо тоді все це?

– Навіщо? Дивний ти, твоя ж мати. Якщо ти про гроші, то нам нічого не треба. Ти своє виплатив, дочка повнолітня. Більше тебе не просимо. У кафе підеш?

– Треба.

– Скандалу не буде від твоєї дружини? Напевно, вона тебе і відпускати не хотіла.

– Не хотіла, але треба.

– Дивний ти став. Наче на хвилинку з-під каблука виліз по великій нужді.

Олександр промовчав. Сперечатися з колишньою не входило в його плани. Він навіть не очікував її побачити. Дочка – так, вона онука, а колишня його матері вже давно ніхто.

Після поминок Олександр підійшов до дочки.

– Дякую, дочко, що все організували. Я не зміг би.

– А мусив, це ж твоя мати!

– Мусив, але мене в місті не було. Обставини. Ти там усе організовувала, робила… Мені б ключі від квартири матері, вони ж у тебе. Далі я сам упораюсь.

– Упораєшся з чим?

– З усім. І не став дурних питань, просто віддай мені ключі. Я єдиний син, а значить спадкоємець.

– Спадкоємець? – Настя дістала з кишені ключі. – Ти, спадкоємець, у матері не з’являвся. Вона чекала, переживала. Ключі, – ось ключі. Тільки спадщини нема. Квартира моя! Бабуся так вирішила.

– Як вона могла? У неї я, єдиний син. І окрім тебе є друга онука. Усе неправильно. У вас є все, а ви хочете у мене квартиру матері відібрати?

Настя дивилася на батька, але не відчувала ні жалю, ні співчуття, ані любові. Перед нею стояла зовсім чужа людина. Вона мовчки сховала ключі від квартири в кишеню та пішла.
***

Через рік Настя зробила ремонт у квартирі, вийшла заміж. Батька на весіллі не було.

Олександр пішов від Катерини, винаймає квартиру. Набридли претензії дружини щодо втраченої спадщини. Катерина, як і раніше, вимагає з нього гроші, їй же за квартиру треба платити.

Чоловік думає повернутися до Ніни, але на нього там не чекають, не приймуть. Навіть Настя вже не вважає його за батька.

Катерина повернулася, але щастя не здобула. Олександр пішов, подруги немає, квартира орендована. Час втрачено. У самої нічого, то ще й Олександр усе втратив. Отак буває, як за двома зайцями побіжиш…

Залишайте свої думки в коментарях, ставте вподобайки!