У мене було досить складне життя: я працювала з 16 років, бралася за будь-яку роботу, аби хоч трохи допомогти грошима мамі. Адже вона виховувала мене сама. Так що, я рано дізналася, що таке стрес, недосипання, тобто, всі принади дорослого життя. Я закінчила курси, потім інші. На освіту розраховувати не доводилося.
У нас не було грошей на оплату університету, а ще моє навчання забирало б багато часу. А мамі хто б допомагав? Ні, про вищу освіту я навіть не думала. Працювала собі в салоні краси, й раділа життю. Але до 20 років я настільки втомилася і вигоріла, що твердо вирішила: настав час починати працювати дистанційно.
Мені набридло стояти на зупинках і мерзнути, бігти на роботу під дощем, чи витрачати гроші на проїзд. Набридли вередливі клієнтки, набридло начальство, яке раз у раз затримувало зарплату. Я почала шукати дистанційну роботу. Мені своєчасно запропонували закінчити курс бухгалтерії, і я закінчила.
Ми з мамою були щасливі: по-перше, мені більше не треба було схоплюватися о сьомій ранку щодня. По-друге, значно скоротилися наші витрати. Скільки ж з’їдав транспорт! А ще мені більше не потрібно так часто купувати одяг. Адже на роботу соромно було ходити в тому самому, і я часто купляла обновки.
Так що я нарешті почала не просто працювати з задоволенням, а й відвідувати театри. музеї, кіно. Іноді ми ходили з мамою, іноді я сама. Все-таки хотілося іноді відпочити від мами, та і їй від мене. Мій майбутній чоловік нічого не мав проти такого розкладу.
– Як круто! – вигукнув він, дізнавшись, що я працюю дистанційно, – от би мені так! Та не відпускають.
Проте, вже після весілля з’ясувалося, що його мати була проти мого способу життя, а саме моєї роботи.
– Що це за робота така? – обурилася вона, коли під час розмови я згадала, що працюю вдома.
– А що? Я б теж хотів дома сидіти цілими днями, – стомлено потягнувся свекор.
– Та всі б хотіли! – підтримав чоловік.
Свекруха подивилася на них, і заявила:
– Треба у нормальному місці працювати, щоб запис у трудовій книжці був.
У мене є, – поспішила виправдатися я, і у відповідь була винагороджена сердитим поглядом – фірмовим. Свекруха, напевно. відточувала його у своєму дитячому садку, адже діти зазвичай люблять робити дурниці.
– Щоб людям було не соромно у вічі дивитися! Що це таке – вдома вона сидить, горб собі нарощує.
Це було дуже несправедливо. Я відвідувала фітнес-зал тричі на тиждень, бо саме переживала за свою спину.
– Та і які там гроші! – зневажливим тоном продовжувала свекруха.
Чоловік слізно подивився на мене, і я не стала нічого говорити. А треба було сказати, поставити її на місце.
Адже, після тієї розмови, вона почала мене всіляко ображати. І чоловіка налаштовувала проти мене:
– Та це ж ганьба, а не дружина! Хоч би вдома господарювала, якщо все одно без діла сидиш.
Чоловік намагався їй пояснити, що в мене, взагалі, не найлегша робота. Бухгалтерська справа вимагає уважності, посидючості та інших якостей.
Та й чим я відрізняюся від бухгалтера у її дитячому садку, наприклад? Ми з’ясовували це у неї в гостях.
Треба працювати, а не штани вдома просиджувати! – огризалася свекруха.
Тут я не витримала. Та що вона собі дозволяє?
– Та що ви собі дозволяєте? Хто штани просиджує? У мене зарплата більша, ніж у Микити!
Це було зайвим. Я відразу втратила підтримку в особі чоловіка, а свекруха з радістю побігла його заспокоювати та налаштовувати проти мене. Я пішла додому, а через пів години у двері постукав чоловік.
Найприкріше, що я ні до свекрухи не зуміла донести свою правду, ні до чоловіка тепер не можу достукатися. Усі в чомусь мене звинувачують! Хоча, я не розумію в чому завинила!Намагаюся йому пояснити, що просто для прикладу сказала, а він образився. А свекруха тільки рада. Нарешті у неї з’явилася слушна нагода позбавитися неугодної невістки. Чи варто і надалі себе оправдовувати, якщо всі проти мене?
