Працюючи, я забезпечувала своє існування, але грошей вистачало тільки на оренду квартири та продукти. Потім якось я дізнаюся, що мамі в дар перепала квартира. Однокімнатна, стара та затерта, з мінімумом меблів. Від мами мені надійшла пропозиція там жити. Майже з нуля я змінювала квартиру: заміна труб, проводки, сантехніки. А потім, коли ремонт було закінченно мені поставили умову про моє виселення із квартири.

Історія про те, чому я більше не допомагаю матеріально жінці, яка мене народила. А суть у тому, що гроші, які я їй давала, виявляється, йшли на утримання сім’ї мого брата. Чи бачите, дитинка у нього є. Ось він – найвагоміший аргумент мами. Хоч мені здається, що допомогла я йому вже добре, але думка мами відрізняється від моєї.

Варто сказати, що брат мені наполовину рідний, у нас спільна лише мати. Вона розлучилася з моїм батьком і знову вийшла заміж, брак, до речі, довго не тривав. І після обох шлюбів мамі не було на кого покладатися, крім себе.

Заробляючи на життя, вона не могла нам приділяти багато уваги. І я, як відповідальна старша сестра, хоч усього й на кілька років доросліша, дбала про брата. Мало грала і гуляла з друзями, адже в мене були турботи та обов’язки важливіші. Іноді вона залишала нас із нашою сусідкою, яка могла дати поїсти та періодично наглядала за нами.

Здебільшого я “отримувала” на правах старшої. Не важко здогадатися, що від цього лагідніше я не ставала. Кредо мами було приблизно таким: «Можна поступитися молодшому». Це страшенно дратувало мене. У всіх провинах брата мама бачила насамперед мою провину, чи то погана відмітка, чи бардак у домі.

Це мало наслідки.
Звичайно, це не стало головною причиною, але прискорило процес мого раннього заміжжя. Хоч я і розлучилася за кілька років, повертатися додому не хотілося від слова зовсім. Дітей ми не завели, що, звісно, на краще в тій ситуації. До батьківського дому я більше не поверталася.

І ось у батьківській хаті я не з’являлася, родичів бачила винятково рідко, і, знаєте, не скаржилася на це. Хороша динаміка взаємин, як на мене.
Працюючи, я забезпечувала своє існування, але грошей вистачало тільки на оренду квартири та продукти. Потім якось я дізнаюся, що мамі в дар перепала квартира. Однокімнатна, стара та затерта, з мінімумом меблів. Від мами мені надійшла пропозиція там жити.

— От зароблятимеш і зможеш не витрачатися на оренду, а поступово вкладатись у ремонт, — казала мені вона.

Від такої пропозиції не можна було відмовитися, і я відразу побігла до квартири. Квартирка була та ще. Робота мене чекала нелегка, адже житлова площа була в дуже занедбаному стані. Я винесла все сміття, перемила вікна і загалом прибрала все в будинку. На це пішло багато часу та сил. А потім почався етап ремонту, який ще більше виснажив мене. Сильною мотивацією було те, що я облаштовую свій куточок.

Майже з нуля я змінювала квартиру: заміна труб, проводки, сантехніки. І тільки після цього я перейшла до менш значних змін. Меблів також не було багато: стіл, стілець, диван та пару полиць, прибитих моїм братом.

Він тоді йшов до армії та потім встиг повернутися, обживаючись і знову звикаючи до «цивільного» життя. «Звикнувши», він прийшов у будинок зі своєю дівчиною, яка вже мала чималий термін. І як годиться всім нормальним людям, вони вирішили одружитися. Спочатку новоспечена сім’я жила в батьківському будинку, адже грошей у них було мало. Повчання мами не припали до смаку невістці, а та мовчати не стала.

Тут їй і прийшов добрий, на її думку, варіант розв’язання проблеми. Мені поставили умову про моє виселення із квартири.

– Це нестерпно, розумієш? Не можу так жити більше. Думаю, буде розумно, якщо вони переїдуть туди, а ти повернешся до мене. Все ж таки, з тобою я точно буду в ладах, – таку ось новину мені оголосила мама.
– Я вклала свої гроші та сили в цю квартиру, і чому я мушу їхати звідти?

– А ти не забувай, що вона дісталася у спадок мені. Саме я ухвалюю рішення щодо цього, — заявила мама. – Скоро у них з’явиться дитина, їм потрібніше. Та й з невісткою перетинатися менше будемо.

Тут не посперечаєшся. Факт є фактом. Квартира цілком у розпорядженні мами. Але я відмовилася від сумнівної пропозиції жити з нею, виїхала з квартири та обірвала спілкування з ними. Спочатку просто не відповідала на дзвінки, а потім і зовсім часу не вистачало спілкуватися, бо я працювала.

Для мене став звичним той факт, що від близьких не було жодних новин. А тут несподівано брат повідомляє, що мати потрапила до лікарні. Я відразу ж забула про всі образи та одразу побігла до неї. Виявилося, у неї стався напад аритмії. Коли я приїхала, їй вже стало значно краще. Ми поїхали додому наступного дня.

З лікарні маму забирала я сама, відпросившись з роботи, невістка сиділа з дитиною, а ось брат приїхати не спромігся. Мені стало неприємно від цього, але мама промовчала.

Приїхавши додому, я виявила, що в холодильнику порожньо. Я просто пішла на ринок, купила їжі та необхідні ліки для мами. Вона дуже просила вибачення, намагаючись відмовитися від усього купленого мною, і знову кликала жити в неї. Все ж таки, гріх тримати зло на рідну матір і я, звичайно, вибачила її та сама попросила за все прощення. Але жити з нею я, як і раніше, не збиралася і тому відмовилася.

Незабаром прийшов брат, привітав нас і одразу до холодильника. Обдивився там і швиденько полагодив собі невигадливий бутерброд. Оперся об стільницю і причмокував собі. Мама тут промовчала, а мені сказати тим більше не було чого. Я попрощалася та поїхала.

До мами я не так часто заїжджала, десь три-чотири рази на місяць. Мені було не дуже комфортно, адже робота не дозволяла повною мірою, та й живе вона далеко від мене.

І що я помічала, щоразу холодильник у неї був практично стерильний. Ну звичайно, не повністю порожній, але здебільшого майже нічого там не було. Розуміючи, що все з’їдала не мама, я ледь стримувала себе, щоб не висловитися про поведінку свого брата, який радо допомагав «знищувати» її запаси. Але тримала себе в руках, адже ми лише налагодили контакт.

Щоб буквально не віддавати свої гроші молодшому братику, я купувала мамі ліки, сплачувала комунальні послуги. Однак я не могла залишати її без їжі й частина все ж таки йшла в їхню сім’ю. Кілька разів вона казала мені, що одяг у неї вже старий. Я, звичайно, давала їй гроші й на ці витрати. Але ніякого нового одягу в неї я так і не побачила, це були ті самі зашиті ганчірки.
Коли мені це остаточно набридло, я висловила мамі все, що думаю про брата. Так само як і про те, що вона йому все віддає.

– Він не один, у нього сім’я, яку йому треба поодинці годувати. Як же я можу просто сидіти та синові рідному не допомогти? – мама опустила погляд. – Якщо ти в достатку, допоможи їм, га? Що з мене старої взяти, мені вже нічого й не треба, хіба тільки дрібниці де які. А в них ось незабаром друга дитина з’явиться.

– Ні, мамо, нехай не чекає від мене допомоги. Він і його дружина з руками та ногами, працювати здатні, дітей ось можуть заводити. Якщо вони зробили такий вибір – нехай самі за нього відповідальність і несуть. До того ж у них є моя допомога у вигляді квартири з ремонтом, на який вони грошей не витрачали.

– Груба ти дуже. Може, й зрозумієш, коли в самої з’являться діти, – сумно зітхнула мати.

Розуміючи, що розмови ні до чого не приведуть, я вирішила не купувати їй більше їжі, але, як і раніше, платити їй за комуналку та ліки. А штани, кофти та інший одяг замовляти через інтернет. Адже й слухати не хоче, все заради коханого синочка віддасть. Пізніше я зустрілась із братом і поговорила з ним. Сказала, щоб той перестав на шиї мами сидіти, і не об’їдав її зі своїм сімейством.

– Та нічого я її не об’їдаю, сама все приносить нам, – відповів брат.
– А ти міг хоч раз відмовитися?
– Для чого? Якщо дають, то гріх відмовлятися, — сказав він.

Відмовлятися йому гріх! Яка ж я зла на цього паразита. Дивно, що мама так і не бачить, як він буквально користується її добротою, він голодний і нещасний.
Іноді мені хотілося б повернути час назад і не відгукнутися на те повідомлення, менше проблем було б. А потім я сварю себе за такі думки, адже мама – це ж святе.