Правду кажуть: “Любов не картопля – не викинеш за віконце”. Був у мене хлопець. Коли познайомилися, він мені не сподобався, але поступово я в нього так закохалася, що буквально втратила голову від своєї любові і ми одружилися.
І в те, що мені говорили про нього поганого – не вірила, поки сама не переконалася, що все правда – гуляка в найширшому розумінні цього слова, брехун, яких мало. Але варто було йому мені посміхнутися і подивитися своїми “чесними очима”, я тут же прощала.
А одного разу він пішов, вірніше пропав, як завжди, на деякий час. Поповзли чутки, що він живе в іншої жінки. Я не вірила, не хотіла вірити, думала: він просто не зможе забути те, що між нами було і зради немає, а простоПравду кажуть: “Любов не картопля – не викинеш за віконце” люди говорять із заздрості.
А то йду якось мимо одного будинку і дивлюся, а він сидить в трико (він тільки вдома його одягав), в шльопанцях з тією жінкою, про яку мені вже говорили і так мило розмовляють.
Побачив мене очі забігали і втік в будинок. А суперниця так бочком-бочком і теж злиняла. А я стою ніби чумна і не знаю, куди йти, чого робити. Прийшла додому, зібрала його речі і кинула їм під паркан.
Довго я страждала через зраду, не могла забути його і мріяла, що ось прийде він коли-небудь, стане благати мене, щоб простила, а я його вижену! Я при цьому відчувала таке солодке відчуття помсти. І одного разу це сталося.
Прийшов, дивиться і мовчить, як собака. Очі такі сумні і не слова. І я стою і дивлюся, а сльози струмком течуть. Дивлюся і він теж плаче. Крокодилячі сльози ллє. Тільки стало мені раптом нестерпно боляче від однієї думки, що він знову піде з мого життя.
Підійшла до нього, взяла за руку і запитала: “Ти прийшов зовсім”. Киває. І зійшлися ми знову, і ось уже 15 років разом. Змінився він дуже з тих пір, перестав пити, став господарем. і не разу я йому словом не обмовилася, за зраду, не дорікнула. І все думаю, ось якби я його вигнала, була б сама нещасна жінка на світі.
