Я вийшла заміж у 38 років. Навіть за сьогоднішніми сучасними мірками це пізно. Чесно кажучи, я вже й не сподівалася створити сім’ю, але нарешті успіх мені посміхнувся.
У мене є подруга дитинства, вона давно одружена. Якось вона зателефонувала мені та запросила піти невеликою компанією у бар.
Туди прийшов і друг її чоловіка, Андрій, який нещодавно розлучився. Він почав надавати мені знаки уваги, ми спілкувалися один з одним весь вечір. Наступного дня Андрій подзвонив мені та запросив на побачення.
Через три місяці після нашого знайомства я переїхала до нього, а ще через пів року ми стали чоловіком та дружиною.
Від першого шлюбу дітей у мого чоловіка не було, і ми вирішили з цим не затягувати, бо обидва хотіли мати хоча б одну дитину, а вік вже підтискав, особливо в мене.
На диво, я швидко опинилась в положенні, та ще й двійня! Мабуть, Господь вирішив мене порадувати за таке довге очікування жіночого щастя.
Проте, виношування у мене проходило важко, я постійно лежала у стаціонарі, на роботу практично не ходила, брала нескінченні лікарняні.
Коли з’явилися сини, у нас з Андрієм у квартирі тимчасово оселилася моя мама, яка мені дуже допомагала.
На роботу виходити я не поспішала, тому що діти постійно хворіли, то одне, то інше. Ми вирішили, що основним здобувачем у нас буде чоловік, а я займатимусь дітьми та здаватиму свою дошлюбну квартиру, в якій жила до знайомства з Андрієм.
Але в кожній бочці меду є своя ложка дьогтю. Цією ложкою був Максим, брат мого чоловіка. Він молодший за Андрія на 10 років, свекруха зі свекром дуже любили молодшого.
Максим, коли закінчив університет (диплом йому купили батьки, якщо що), заявив, що ні на кого не працюватиме і займеться бізнесом.
Насамперед його справою стало відкриття фотостудії. Максим любив іноді пофотографувати та вирішив зробити хобі своєю роботою.
Брат чоловіка попросив стартовий капітал у батьків, ті не відмовили: взяли кредит та видали синові на розвиток.
Максим орендував приміщення, зробив там ремонт, обладнав все для фотостудії та почав працювати. Спочатку клієнти йшли до нього неохоче, але потім ситуація покращилась.
Кілька років брат чоловіка фотографував весілля та дні народження, а потім йому набридло скакати з фотоапаратом день і ніч, і він вирішив відкрити свою школу фотографії.
Грошей, звичайно, на це потрібно було в кілька разів більше, ніж на відкриття фотостудії. У Максима накопичень не було, все зароблене він витрачав на своє гарне життя: брендовий одяг, ресторани, подорожі за кордон.
Брат чоловіка винаймав дорогу квартиру в центрі міста, при цьому на свою навіть накопичувати не збирався. Загалом жив одним днем.
При цьому своїм батькам він так і не повернув грошей, які вони дали йому на фотостудію. Свекор зі свекрухою важко виплатили цей кредит.
Однак вони й цього разу не відмовили сину та вирішили допомогти йому з грошима на відкриття фотошколи. Віддали синові всі свої накопичення, взяли кредит і навіть Максиму довелося взяти кредит.
Одразу скажу, що Андрію, моєму чоловіку, батьки не допомагали нічим. Навіть коли у нас з’явилися діти, свекруха не те, що не спитала, як у нас із грошима, але навіть жодного разу не запропонувала просто погуляти з малечею.
Квартиру чоловіка, де ми жили, він купив сам в іпотеку, батьки ні копійки йому не дали. Але заради Максима вони були готові на все.
Отож, батьки дали брату чоловіка грошей на фотошколу. Той її відкрив і думав, що до нього одвірками підуть клієнти. Але справа пішла не так, як він уявляв.
Учнів було мало, частина їх кидали заняття на півдорозі, частина затримували оплату. Максиму здебільшого вистачало грошей на оренду приміщення та на зарплату собі та ще двом своїм співробітникам. А іноді й собі на зарплатню не вистачало.
А потім все стало зовсім погано. В інтернеті з’явилося багато безкоштовних курсів та просто відео роликів, де можна було отримати знання про фотографування, не виходячи з дому та нічого за це не платячи.
Та й взагалі, у багатьох з’явилися мобільні телефони, які фотографували не гірше за професійний фотоапарат, і мало кому курси Максима стали потрібні.
Тоді брат Андрія вирішив закрити школу та розпродати все обладнання, щоб закрити борги. Після цього він пів року валявся вдома на ліжку та шукав себе.
А потім вирішив, що хоче відкрити доставку піци та ролів. Сам з нуля таке зробити він не міг, тому вирішив купити готовий бізнес і знайшов точку доставки фаст-фуду, яка продавалася за півмільйона гривень.
Таку суму ні Максиму, ні його батькам було не зібрати, тому вони згадали про Андрія та попросили, щоб він взяв у кредит 500 тисяч гривень на своє ім’я, бо їм вже банки давати гроші не хотіли.
А мій чоловік мав хорошу кредитну історію. Він ще до нашого весілля купував у кредит машину і виплатив все вчасно. Тому кілька банків без особливих проблем були готові видати йому потрібну суму.
Батьки та брат чоловіка обіцяли, що вони самі виплатять цей борг, від Андрія потрібно було лише взяти цю позику. Але ні я, ні Андрій не вірили у це. Та й в успішності бізнесу Максима ми теж дуже сумнівалися.
Батьки чоловіка тиснули на нас: благали, скандалили, падали навколішки, волали до совісті, погрожували… Я трималася, як кремінь, а ось Андрію було важко.
У результаті вони змогли продавити його на кредит, але правда, меншої суми. Андрій узяв на себе двісті тисяч, а решту його брат набрав по знайомих.
Доставка піци Максима спочатку працювала добре, бо мала гарну репутацію в місті, та й минулий господар працював на совість. У цей час брат чоловіка справно платив кредит, який взяв Андрій.
Однак, побачивши, що його доставка піци працює добре за інерцією, брат Андрія розслабився, у бізнес майже не заглиблювався, а зароблене прогулював, як завжди.
У якийсь момент у Максима почали йти старі кухарі, він набирав нових, але вони працювали гірше за попередніх. Замовлень поменшало, а потім почастішали випадки з отруєнням клієнтів. Бізнесом чоловікового брата зацікавилася поліція, у нього почалися проблеми.
Дохід Максима почав падати, і він вирішив продати свою доставку. Однак купувати її ніхто не хотів, і брату чоловіка довелося продати її практично за безцінь.
У результаті він залишився в боргах і без бізнесу. І натомість щоб хоч якось розібратися зі своїми кредитами, Максим вирішив ще раз спробувати щастя.
Він змусив батьків продати їхні старенькі жигулі, а на отримані гроші вирішив відкрити інтернет-магазин чоловічого одягу: замовляв із Китаю футболки та сорочки та з невеликою націнкою продавав їх у нас.
Але тут бізнес не пішов, покупців було мало. Але Максим ніяк не хотів визнавати поразки та вперто продовжував будувати схеми із заробітку.
Боргів у нього накопичилося багато, плюс банки нарахували йому величезні відсотки за кредитами, які він прострочив.
І тут у бій вступила свекруха, яка вирішила рятувати свого молодшого сина будь-якими шляхами. Вона знала, що в мене є квартира, яку ми з чоловіком здаємо, і вирішила, що її можна продати та погасити борги Максима. Суми від продажу якраз було б достатньо.
При цьому свекруха знала, що я не працюю. Тому вона вирішила зайти здалеку і сказала, що я можу вийти на роботу, а вона посидить із дітьми. Мати чоловіка навіть почала сама шукати мені потрібну роботу, а я спочатку не розуміла її прагнення.
Андрій казав матері, що діти ще маленькі, і мені поки що не треба працювати, та й жити нам було на що. А вона наполегливо продовжувала відсилати мене на заробітки.
Свекруха бачила, що я не розумію її натяків і вирішила поговорити зі мною прямо. Вона сказала мені, що Максимові потрібна допомога, і якщо він кредити не виплатить, то в них заберуть квартиру, і їм не буде де жити.
Я ж у відповідь пояснила, що брат Андрія може влаштуватися на роботу і зі своєї зарплати платити кредити. Але такий варіант чомусь навіть не розглядався.
Свекруха почала говорити якісь дивні речі, що її молодший син не зможе працювати в наймі, і що він вже вигадав новий бізнес, який принесе їм багато грошей.
Ось тільки треба швидко розрахуватись зі старими боргами. І якщо я буду така добра, то зможу продати свою дошлюбну квартиру і погасити “сімейні борги”.
Я того разу навіть слухати свекруху не стала, подумала, що це якась маячня. Її синок, значить, вляпується в неприємності, а я маю квартиру продавати, щоб вирішувати його проблеми?!
Але мати чоловіка не вгамувалася, і якось подзвонила мені з запитанням:
– Люба, ти виставила свою квартиру на продаж? — підозріло спитала свекруха. Від такої заяви я впала у ступор.
– Ні! З чого це?! – відповіла я.
– Ти потопиш нашу сім’ю! – Почала кричати свекруха. – Що, тобі шкода стало свої квадратні метри? А нас тобі не шкода?
– Вас потопить лише ваш син! – Сказала я і поклала слухавку.
Після цього свекруха мені більше не дзвонила. Однак, подзвонив Максим і почав обіцяти мені, що, як тільки він заробить гроші, викупить мою квартиру назад.
Я тільки засміялася у відповідь. У такі казки може повірити лише дитина. Тож, брату чоловіка я відмовила.
Ох, як вони образилися на мене тоді! А мені на їхні образи було байдуже. Чоловік, звичайно, переживав, таки рідня. Але що робити, якщо вони самі загнали себе в кредитну яму?
