Аліса та Володимир зустрічалися ще з інститутських років. Вони мріяли одружитися, хотіли жити разом, працювати в рідному місті. Аліса вже мала гарну роботу , вона працювала дизайнером, тому мала непогані гроші, та і крім того, жила в квартирі покійної бабусі, тому гострої потреби в фінансах не було.
Володя до цього працював паралельно будівельником. Заробляв мало, але чесним трудом. Поки йому не запропонували непогану посаду архітектора в одній компанії. Він летів додому на крилах, повідомити коханій, що його чекає підвищення, що зовсім скоро вона отримає все що тільки забажає.
Він хотів забезпечувати її, балувати, купувати все що вона хоче і ні в чому не відмовляти своїй дівчині. Але квитки уже були у нього у руках. Вирушати треба було завтра.
Безумовно Аліса зраділа. Вона хотіла для Вови тільки найкращого. Але їхати з ним з рідного міста відмовилася. Контракт був на 12 місяців, тому вона розуміла що це кінець. Тим не менше Володимир часто писав їй листи, смски, дзвонив. Вона відчувала, що він її досі любить, але не могла нічого вдіяти. Та і він їй не байдужий був. Тим не менше, їм довелося розійтися.
Вона зустріла в рідному місті Назара. Він був непоганим хлопцем, при статках. Одного разу вирішила зробити йому сюрприз і прийшла додому раніше.
Там побачила зовсім ще юну дівчинку в ліжку. На прощання вона висказала все що думала про самого Назара, а також сказала що та сумочка, яка висить на вішаку зовсім не брендова річ, а якась дешева підробка.
Забрала свої речі, точніше декілька суконь, косметику і кота, і поїхала додому. Вдома вона звісно залила горе спиртним. Пожалілася подрузі. А та і виказала їй всю правду. Були потім і спроби, і потуги помиритися з Володею, але він навіть не захотів нічого чути.
