Просидівши в декреті багато років, я зважилася розпочати свою маленьку справу. Але чоловік і свекруха цим вкрай незадоволені
Довгий час я була типовою домогосподаркою, оскільки мої діти погодки виявилися абсолютно не садочковськими. Але зараз, коли син перейшов у другий клас, а донька пішла до першого, я зважилася відкрити свою маленьку справу – в’язати речі на замовлення.
Ну, а що? Я ж часто в’язала шарфи, шкарпетки та светри собі та своїм дітям. Потім почала періодично в’язати для сусідів та їхніх друзів – не за “дякую”, звичайно.
І ось мені здалося гарною ідеєю пропонувати свої послуги в інтернеті, брати замовлення і, таким чином, хоч щось заробляти самій. Проте чоловік і свекруха мене зовсім не підтримали, заявивши, що я зі своїм в’язанням геть закину господарство та дітей.
Але я вже все продумала так, щоб мені вистачало часу на виконання замовлень, так і на прибирання, готування та допомогу дітям з уроками.
Майже вісім років у декреті – це не жарти. Хочеш не хочеш, а навчишся грамотно розподіляти час. Але для чоловіка та його мами це не аргумент.
Тим більше коли я брала перші замовлення, це ніяк не позначилося на дітях і побутових справах. Однак, мене ніхто не хоче слухати.
– Кидай ці дурощі! Я що, погано забезпечую нас? – нервує чоловік.
Ось так міркує мій чоловік. У принципі він заробляє непогано. Холодильник завжди повний, діти ходять на гуртки, щоліта обов’язково виїжджаємо на море.
На жаль, у чоловіка є пунктик – економія на одязі. Причому на нього самого цей пункт не поширюється – він же регулярно зустрічається з клієнтами та має виглядати пристойно.
Начебто мені та дітям не треба нормально одягатися! Але чоловік вважає, що я все одно далі за супермаркет не ходжу.
А дітям, на його думку, взагалі байдуже, що носити. А нічого, що малі діти швидко ростуть?
– Так ти бери на виріст, як робили у нашому дитинстві – на все знаходить відмовку чоловік.
Загалом, коли мені, синові чи дочці потрібні обновки, я змушена кілька днів ходити за чоловіком по п’ятах і випрошувати у нього кошти на обновки.
Власне, тому я й почала свого часу в’язати. Так хоча б виходило заощаджувати на деяких теплих речах. На щастя, на пряжу чоловік грошей не шкодував.
На заробіток з перших замовлень купила нарешті нові куртки собі та дітям. Тоді я подумала, що було б непогано перетворити в’язання на бізнес, хоч і невеликий.
Але оскільки діти вимагали чимало уваги, мрію відклала до найкращих часів. І вони, ці часи здавалося б, настали.
Тільки невдоволення чоловіка та свекрухи все псує. Головне, коли я в’язала лише собі та дітям, вони нічого проти не мали. Навпаки, хвалили мою ощадливість.
Навіть коли я почала потихеньку в’язати для знайомих, вони не обурювалися. Зате варто мені обмовитися, що хочу цим займатися на постійній основі, вони відразу встали дибки.
До речі, першим про мої плани дізнався чоловік і попросив не дурити – мовляв, де я, а де бізнес, і взагалі моя головна справа – займатися домом і дітьми.
Після цього він зателефонував любій матусі та зі сміхом розповів, що я “уявила себе бізнеследі”. Тоді я хотіла провалитися крізь землю від сорому.
Через пів години на екрані мого смартфона висвітився дзвінок від свекрухи, і я відповіла на нього, щоб додатково не злити чоловіка. Він же завжди горою за свою матір.
– Ти що, зовсім з глузду зʼїхала? Хочеш, щоб будинок покрився брудом, а діти росли як бур’яни через твої забаганки?!
Як я вже казала, мої діти не змогли ходити до дитячого садка, а свекруха ясно дала зрозуміти, що не буде з ними сидіти. Так я поставила на кар’єрі жирний хрест.
Думаю, чоловік за цей час звик, що всі домашні обов’язки, крім перестановки меблів і забивання цвяхів, лежать виключно на моїх плечах.
Ось він і боїться, що доведеться брати на себе частину побутових турбот і хоч трохи, але займатися дітьми, якщо я почну свою справу.
Свекруха явно побоюється того самого – як же, її єдиному синові доведеться мити за собою посуд і закидати свої ж шкарпетки в пралку. Інші справи я навіть і не думала доручати чоловіку, тому що все одно працюватиму з дому.
Дуже прикро від того, що відбувається. У мене в якісь віки з’явилася реальна можливість займатися чимось, крім побуту, і мати власні гроші. Але в мене цю нагоду всіма силами намагаються відібрати.
Ситуація ускладнюється тим, що ми живемо у квартирі чоловіка, і, у разі чого, він запросто вижене мене. А до своїх батьків я не зможу повернутись з дітьми, бо вони живуть в однокімнатній.
Однак від своєї мрії я не відмовлюся. Всупереч протестам чоловіка та свекрухи, вже розмістила оголошення про свої послуги на потрібних сайтах. І мені навіть надійшло кілька замовлень. Але від них цей факт доведеться приховати. Ось так буду жити та брехати аби мати свою копійку.
