– Де моя вечеря, Лєро? Я питаю, де їжа?
Лєра убік чоловіка навіть не повернула голови. Вона сиділа на краю дивана, заколисуючи на руках доньку, яка тільки заспокоїлася, але продовжувала кректати.
– Данило, тихіше, – прошепотіла вона. – Тільки затихла! Я пів дня в поліклініці провела, потім в аптеку, потім…
– Мені начхати, де ти була! – чоловік ступив у кімнату, не знімаючи куртки. – Я працюю, я утримую і тебе, і дитину!
– Я приходжу додому і хочу бачити на столі тарілку гарячого супу, а не твоє кисле обличчя і це вічне виття. Ти чим цілий день займалася?
– Я лікувала твою дочку! – Лєра підійняла на нього очі. – У неї знову висипало на щоках. Лікарі нічого не розуміють, довелося самій шукати мазі. Ти хоч раз запитав, як вона почувається?
– А що мені питати? Кричить – значить жива! Ти мати, ти й розумійся. Це твій прямий обов’язок забезпечити мені комфорт. Я заради чого одружився?
– Щоб …ти пельмені з пачки варила і ночами не спати?
– Ти одружився, бо тобі було зручно, – відрізала Лєра. – І я за тебе вийшла, бо всі кругом дзижчали: «пора, пора».
– Ось воно, це «пора»!
Данило скривився, підійшов до візка, що стояв у кутку, і з силою штовхнув колесо. Він відкотився і врізався у комод.
Дочка в руках Лєри скрикнула і знову зайшлася в плачі.
– Заткни її! – гаркнув Данило. – Або я за себе не відповідаю.
Ще рік тому життя Лєри виглядало зовсім інакше.
Вона була тією самою дівчиною, на яку оберталися перехожі: бездоганні вбрання, гострий розум, свої плани на вихідні.
Данило здавався тим самим принцом: гарний, амбітний, що вміє наполягти на своєму.
Вони то сходилися, то розходилися, влаштовуючи бурхливі сцени ревнощів і такі ж бурхливі примирення на очах у всіх.
Коли Данило приніс обручку, Лєра вагалася, але батьки наполягли.
– Лєро, скільки можна «гуляти»? – казала мати, накладаючи їй у тарілку фірмові сирники. – Тобі двадцять сім.
– Данило – хлопець надійний, із доброї родини. Квартиру он плануєте. А діти? Ти про склянку води подумала?
– Мамо, яка склянка? Мені працювати подобається, я тільки новий проєкт взяла.
– Робота – це пилюка, – подав голос батько, не відриваючись від газети. – Жінка без сім’ї – як дерево без коріння. Засохнеш і не помітиш!
– Данило тебе любить, а характер… ну, у всіх він є. Притретеся.
І Лєра здалася. Вона виявила ту саму слабкість, яку потім згадуватиме кожну безсонну ніч.
Весілля було пишним, квартира – в іпотеку, а вагі тність – як грім серед ясного неба.
Все сталося дуже швидко. Вона не встигла усвідомити себе дружиною, як стала «судиною для нового життя».
Вона дуже чекала на сина. Малювала в уяві, як вони ходитимуть на футбол, як він буде схожий на неї – спокійний, розважливий.
Але на УЗД сказали: «Дівчинка». І всередині щось обірвалося.
Найщасливіший момент появи малюка перетворився на жах. Ускладнення, крапельниці, нескінченні коридори лікарні, де пахло хлоркою та безвихіддю.
Коли її нарешті виписали, Лєра почувала себе розбитою вазою, яку склеїли поспіхом, причому криво.
Вона дивилася на маленьку людину в ліжечку і не відчувала нічого, крім глухого роздратування.
– Чому вона весь час репетує? – Запитувала вона матір, яка приїхала «допомагати».
– Це кольки, дитинко, потерпи. Ми всі терпіли. І ти терпи. Їсти хоче.
– Вона не бере! У мене все болить, мамо!
– Виходить, погано даєш. Ти маєш старатися. Ти тепер мати, забудь слово «хочу», тепер є тільки слово «треба».
Данило тим часом самоусунувся. Перші два тижні він ще намагався зображати дбайливого батька, але швидко здувся.
Його дратував запах дитини, дратували розкидані пелюшки, а найбільше те, що Лєра припинила бути його персональною гейшею.
– Мама дзвонила, – Данило стояв на кухні, спостерігаючи, як Лєра однією рукою намагається помішувати порожній бульйон, а іншою притримує дочку, що вередує. – Каже, що Каріна знову у сльозах.
Каріна, сестра Данила, була старша за нього на три роки. Одружена п’ять років, дітей немає.
І щоразу, коли вона бачила пост Лєри в соцмережах, або чула про племінницю, у неї починалася істерика.
– І що я маю зробити? Вибачитись за те, що народ ила? – Лєра кинула ложку.
– Ти маєш бути скромнішою. Мама каже, ти спеціально перед нею вихитуєшся своїм материнством. І взагалі мати вважає, що ти погана господиня. У тебе пилюка на плінтусах, Лєро!
– Твоя мати не була два тижні, Данило. Звідки вона знає про плінтус?
– Вона відчуває! – Данило вдарив долонею по столу. – І вона має рацію. Подивися на себе! Халат заляпаний, червоні очі.
– Ти перетворилася на якусь бабцю з села!
– Якби ти мені допомагав, якби ти хоч раз уночі встав до неї…
– Я працюю! – перейшов він на крик. – Ти це можеш засвоїти своїм курячим мозком? Я приношу гроші!
– Твоя справа – побут та дитина.
– До речі, у суботу їдемо до твоїх на дачу. Вони дзвонили, кажуть, повітря дитині потрібне. Мої також будуть.
– Я не хочу на дачу. Там холодно, там немає нормальної води, щоб її помити, там твоя мати знову шептатиметься з моєю за моєю спиною.
– Мене не цікавить, чого ти хочеш. Батьки сказали – треба. Збереш сумки до восьмої ранку. І щоб без цього твого скиглення!
На дачі все стало лише гірше. Батьки Лєри, окрилені роллю бабусі та дідуся, буквально виривали дитину з рук.
– Лєра, ти її не правильно тримаєш! – кричала мати з альтанки. – Головку підтримуй! Боже, ну хто так сповиває? Дай сама.
– Дайте мені спокій, – огризалася Лєра, йдучи в далекий кінець саду.
Данило на дачі демонстративно ігнорував і дружину, і дочку. Він сидів із тестем, обговорюючи ремонт машини, і тільки підливав масла у вогонь, коли свекруха починала Лєру підколювати.
– Ой, Лєро, а що це в неї на щічках? Знову висип? – свекруха, Антоніна Петрівна, підійшла до візка, примруживши очі. – Погано стежиш. Напевно, їси щось не те.
Ось Карина моя, якби в неї була дитина, вона б порошинки здувала. Вона в мене така акуратна…
– То хай Карина народ ить, у чому проблема? – різко відповіла Лєра.
Антоніна Петрівна картинно притиснула руку до грудей.
– Данило! Ти чув? Вона знущається з нещастя твоєї сестри!
Данило підскочив до Лєри, схопив її за лікоть і з силою стиснув.
– Вибачся перед матір’ю. Швидко!
– Відпусти, мені боляче!
– Вибачся, я сказав! Ти охрініла?
Батьки Лєри стояли поруч, але замість того, щоб заступитися за дочку, батько похмуро кинув:
– Лєро, не хами матері чоловіка. Данило має рацію, май повагу.
В цей момент Лєра зрозуміла. що вона одна. Проти неї всі.
Чоловік, який бачить у ній прислугу, батьки, для яких «соціальний статус» важливіший за її щастя, і свекруха, яка методично руйнує їхній шлюб із заздрості.
Криза настала через тиждень після повернення в місто з дачі.
Дочка мучилася животом, Лєра не спала другу добу. Коли дівчинка нарешті забулася важким сном, Лєра присіла на підлогу на кухні, прямо на лінолеум, і заплющила очі.
Вхідні двері відчинилися. Данило повернувся з роботи в особливо поганому настрої.
– Чому в коридорі пакети зі сміттям стоять? – кинув він замість привітання.
Лєра не відповіла. У неї не було сил навіть розімкнути губи.
– Я з ким розмовляю? – Він пройшов на кухню, зачепивши її ногою. – Встала і винесла! Швидко!
– Винеси сам. – тихо сказала вона. – Я не можу більше. У мене спина відвалюється, я хочу спати. Усього одну годину сну, Данило. Будь ласка.
– Ах, ти не можеш? – він схопив її за комір халата і ривком підійняв на ноги.
Тканина затріщала.
– Ти глянь на неї, принцеса втомилася! Інші по п’ятеро виховують, і в полі працюють, а ця розвалилася.
У кімнаті прокинулася і заплакала дочка. Данило гаркнув від люті, й кинувся туди.
– Знову! Знову цей вереск! – він підбіг до ліжечка і з силою труснув його. – Заткнися ти вже!
Дитина заплакала сильніше від переляку. Лєра влетіла в кімнату, намагаючись відштовхнути чоловіка.
– Не чіпай її! Відійди від неї!
– Та вона мені життя зіпсувала! – Данило замахнувся і ляснув Лєру по щоці.
Вона відлетіла до стіни, боляче вдарилася потилицею об край шафи. В очах потемніло. Але найстрашніше було те, що Данило не зупинився.
Він знову підійшов до ліжечка і навмисне ущипнув її за крихітну ніжку. Дівчинка зайшлася у плачу.
У цей момент усередині Лєри щось клацнуло. Жалість до себе, втома, байдужість до дитини – все це зникло за одну секунду. Залишилася тільки лють.
Лєра схопила важку статуетку, що стояла на полиці, – черговий безглуздий подарунок свекрухи – і, не роздумуючи, зробила крок уперед.
– Ще раз, – прошипіла вона, заносячи руку, – ще раз ти доторкнешся до неї, і я тебе зупиню навіки.
Іди геть!
Данило здивувався.
– Ти на кого руку підіймаєш? Ти у моїй квартирі!
– Квартира куплена у шлюбі, – Лєра говорила повільно, карбуючи кожне слово. – Іпотеку платили з моїх декретних і твоїх премій, ти погасив її достроково на гроші моїх батьків – вони допомогли. Половина моя!
– Але зараз мені начхати. Іди, поки я не викликала поліцію і не зафіксувала синці. У мене на обличчі слід… від твоєї руки, Данило! І на дитині залишиться синець.
Посадити не посадять, але життя я тобі зіпсую так, що ти до кінця днів працюватимеш на юристів.
Лєра вийшла зі спальні й викликала поліцію.
Розгляди тривали довго. Данило намагався залучити матір і сестру, ті дзвонили та писали Лєрі, погрожували, ображали, але Лєра на примирення йти не збиралася – вона просто блокувала їх номери.
Коли її батьки приїхали «мирити» подружжя, Лєра не пустила їх за поріг.
– Або ви приймаєте мій бік, або забудьте мою адресу!
Ваш зять підійняв руку на вашу новонароджену внучку! Якщо для вас це «нормально», нам нема про що говорити!
Батько м’явся, мати плакала, але, побачивши синець на ніжці внучки, замовкли. Обидва визнали, що таке нахабство стосовно крихітної дитини виправдати нічим не можна.
Лєра не просто подала на розлучення, вона прийшла до нього на роботу. Тиха, спокійна, із папкою документів.
Вона не влаштовувала скандалу, вона просто показала начальнику служби безпеки, який виявився знайомим її батька, відео з камери няні – Данило сам купив її ще до появи дитини.
На відео було все… і цей момент у дитячій.
Данила попросили піти «за власним бажанням». Репутація в їхній фірмі означала все, а скандал з таким підґрунтям нікому не був потрібен.
Свекруха, дізнавшись про звільнення сина, злягла з тиском, а Каріна, побоявшись, що Лєра викладе відео в мережу, раптово затихла і припинила писати гидоту.
Живе Лєра тепер спокійно. Так, часом грошей не вистачало, але вона не скаржилася. Від своєї частки у квартирі Данило відмовився в рахунок аліментів, Лєру це влаштувало.
Сім’я колишнього чоловіка про існування дитини миттєво забула, батько доньку не відвідує. А жінкам, з якими Данило знайомиться, він каже, що ніколи не був одружений. Ну, ну! Парубок…
Як вам вчинок чоловіка та батька? Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки!
