– Господи, голову зламала, що подарувати братові на ювілей, – скаржилася я чоловікові. – Перебрала тисячу варіантів, але такого, щоб ахнути, не знайшла.
– Чому жінки все так ускладнюють? – усміхнувся Сергій. – Поясни, навіщо справляти ефект «вау»? Навіщо подавати щось екстраординарне? Достатньо вибрати гідний практичний подарунок, і Михайло точно попливе від задоволення.
– Ні! Я хочу щось емоційне, щоб запам’яталося на все життя! Розумієш? Дарувати шкарпетки – не мій підхід!
Чоловік замовк. Я продовжила мити посуд, невдоволено бурчачи щось під ніс.
– А якщо подарувати квиток на концерт Велбоя? Він же обожнює цього виконавця, причому ніколи не був на його живому концерті.
– Пам’ятаю, одного разу ми сиділи в барі, спілкувалися. Раптом заграла його пісня, то Мишко її від А до Я з Велбоєм і заспівав! – Натхненно запропонував Сергій.
Домивши останню тарілку і вимкнувши воду, я впевнено сказала:
– Ні! Ніякої цінності в цьому немає, та й гроші витрачати на таке марне проведення часу не варто.
– Сніжано, – зітхнув чоловік. – Вже й у мене почала боліти голова на порожньому місці. Подаруємо гроші, та й крапка! Нехай ювіляр сам вибере те, що йому найбільше потрібно зараз.
Я невдоволено зморщила носа, але погодилася:
– Гаразд. Я настільки втомилася, що не противитимуся твоїй пропозиції.
Сергій розплився в посмішці. Цей раунд він у мене виграв. Після вечері ми сіли за перегляд улюбленого серіалу.
– А може, гумористичну програму подивимося? Так утомилася від інформаційного шуму. Хочеться просто розслабитись, і ні про що не думати.
– Як скажеш. Я теж не проти посміятися!
Але мріям про спокій не судилося збутися. У гості заявилася сестра чоловіка, і з порога зчинила тривогу.
– Дорогі мої, як добре, що ви вдома! Є розмова на мільйон доларів. Так бігла до вас, що вся спітніла. Сніжано, може холодним лимонадом пригостиш?
Я повільно піднялася з дивана та пішла на кухню. Відносини з Аліною у нас завжди були натягнуті.
Із самого початку я чинила опір, щоб брат одружувався з цією примадонною.
Попри те, що вона росла у звичайній родині, у маленькому місті, та працювала продавцем у «Сільпо», самооцінка у неї була, як в англійської королеви.
Вона завжди вимагала до себе підвищеної уваги та вважала, що Мишко з’явився під щасливою зорею, якщо зміг з нею одружитися.
Але брат покохав по-справжньому, тому мені нічого не залишалося, як упокоритися і прийняти її в сім’ю.
Хоча насправді зустрічі з нею давалися мені з великими труднощами, й щохвилини я мріяла, щоб вона швидше пішла.
Випивши дві склянки лимонаду, вона нарешті перейшла до справи:
– Попри те, що день народження у Михайла у середу, ми вирішили перенести святкування на вихідні. Проведемо урочистість у суботу. Самі розумієте, робочий день, люди зайняті. А так хоч нагулятись можна вдосталь!
– Розумне рішення! – підтримав її Сергій. – Бо я вже планував відгули брати.
– Ні, що ти! Ми не хочемо нікому створювати проблеми.
– А де плануєте відзначати? Ресторан, чи на квартирі зупинилися? – поцікавилася я.
– З цього питання я й прийшла. Ми з чоловіком вирішили, що будь-який закритий заклад – поганий вибір. Спека стоїть нестерпна! Дихати неможливо, не кажучи вже про танці.
– Молодці! Правильно подумали! – знову підтримав її Сергій, чим сильно розлютив мене.
– То в чому, власне, моя ідея. Проведемо ювілей на вашій дачі! А що? Ми ж рідні! – нахабно заявила вона.
– У вас велике подвір’я, газони, квіти. Є барбекю зона, та зона відпочинку. Я скажу, що там краще місце за будь-який ресторан! Ще й просто неба. Ідеально для того, щоб повеселитися!
На кілька хвилин запанувала тиша. Першим заговорив Сергій:
– Слухай, ти застала нас зненацька! Ми ніколи не використовували дачу під гулянки. Для Сніжани це особливе місце, куди вона допускає лише обраних. Ти ж сама знаєш.
– Так, але я не прошу вас провести там вихідні чи відпустку. Це ж важлива дата! Михайлу — тридцять п’ять років! Зрештою, це брат Сніжани.
– Я ж не для чужої людини намагаюсь! Всі ми хочемо влаштувати справжнє свято, та зробити приємно моєму дорогому чоловікові.
– Добре, – раптом погодилась я. – Ти маєш рацію. Мишко не лише твій чоловік, а й мій брат. Та й про родичів треба подумати. І батьки, і тітки – люди похилого віку. На свіжому повітрі їм буде краще.
– Невісточко, ти просто диво! — розпливлася в задоволеній посмішці Аліна. – Зізнаюся, чоловік дуже сумнівався. Казав, що я вигадала дурницю і ти ніколи не погодишся.
– Умовляв, щоб не йшла до вас. Але бачиш, як чудово все вийшло. Розум узяв гору над емоціями, й ти на хвилину забула про свою “гарячу любов” до мене!
Аліна голосно розсміялася, вважаючи жарт дуже смішним.
– Ти ще щось хотіла? – суворо запитала я. – Якщо більше прохань не залишилося, то… вже пізно. Ми лягатимемо спати.
– Звичайно, звичайно! Іду! До зустрічі, кохана родичка! – хитро відповіла Аліна, і швидко втекла з квартири.
– Ніколи не подумав би, що ти здатна на таку доброту! Моя дружина допустила до свого «райського саду» родичів. Чудеса!
– Це особлива дата. Я не могла вчинити інакше. Як би я не ставилася до невістки, брата дуже люблю і ціную.
– Є така справа! – Ствердно відповів Сергій. – Я за будь-яку тусовку, але роботи побільшало. Думаю, що треба взяти відгули на тиждень та поїхати на дачу заздалегідь. Підготувати місце для гостей.
Ми працювали на дачі «у поті чола». Сергій підстриг газони, упорядкував грядки та паркан. Я займалася будинком та квітами.
– Потрібно купити нові столи та стільці для зони відпочинку. І може навіс замінити?
– Давай без фанатизму. Я знаю, яка ти ідеалістка, але розслабся. Ми зробили все, щоб свято вдалося на славу.
– А де гості танцюватимуть?
– На задньому дворі, звичайно! Не хвилюйся, грядки залишаться в безпеці.
Я озирнулася довкола. Та картинка, яку я бачила перед собою, надихала і тішила око. Я була задоволена тим, що роблю особливий внесок в організацію святкування ювілею Михайла.
– У мене спина не розгинається, – жартівливо скаржився чоловік. – Я ніколи так не працював.
За три дні до ювілею пролунав дзвінок. Це була Аліна.
– Привіт, Сніжано. Як ся маєте? В очікуванні свята?
– Не зовсім. Ми так замоталися останніми днями, що ледве ноги переставляємо. Сама знаєш, як мама та тітоньки люблять у кожний кут заглянути, щоб перевірити чистоту. Краще з ними не жартувати.
– Розумію. А уяви, як мені. Але нічого, прорвемося! Я чого власне дзвоню…
Я ненавиділа цю її фразу, бо знала, що та обов’язково щось проситиме.
– Обійшла всі магазини, не змогла знайти гарне м’ясо для шашликів. Купи там у селі, а я гроші віддам, як приїду.
– Аліно, ти смішна! Звідки я знаю, хто та що тут продає. Я буваю на дачі кілька разів на місяць, і все необхідне привожу з собою.
– Невістко, що ти така не спритна? Зайди до сусідів, уточни. Це справа десяти хвилин! Я ж для Михайла намагаюся! Ми не можемо неякісним м’ясом нагодувати гостей. А там таки домашнє, органічне.
– Гаразд, подивлюсь! – сердито буркнула я. – До зв’язку!
Аліна, як завжди, підкинула мені проблем. Мені довелося витратити два дні, щоб розв’язати питання з м’ясом.
Злість пропалювала мене з середини. Я хотіла висловити їй все, що про неї думаю. Але псувати свято не хотілося.
– Аліна скинула на нас усі питання, щодо організації, тепер і до продуктів дісталася.
Але це був лише початок.
Аліна приїхала на дачу за день до урочистостей.
– Михайло з’явиться завтра з усіма гостями! – урочисто оголосила вона. – Куди можна поставити торт? – Я уважно подивилася на пакет невістки.
– Можна поцікавитись… де продукти на стіл? – здивовано спитала я.
– Все тут. Торт привезла. Виноград, яблука, персики. А овочів та зелені у тебе на городі зберемо. Тож усе під контролем. Не хвилюйся!
– У сенсі? – не могла прийти я до тями.
– Дорогенька, а ти чи не знаєш, що в магазинах продають? То я тобі можу розповісти! Безпосередньо працюю з цим «сміттям», яке в рот не можна взяти! А тут все своє! Дай хоч раз у житті насолодитися, та поїсти екологічно чистих продуктів!
Якби не брат, я відразу б викинула нахабницю з дому. Але, на жаль, доводилося, стиснувши кулаки, терпіти витівки невістки. Заради дня народження!
Рано-вранці ми зайнялися готуванням. Але щойно почали прибувати перші гості, Аліну, як вітром здуло. Убравшись, «господиня вечора» зустрічала родичів та друзів, отримуючи тонни компліментів.
– Як все гарно! Яка організація свята! Ти не дружина, а золото! – Захоплювалася рідня. Сказати, скільки я, сестра Михайла, доклала зусиль, невістка забула. Усю увагу та похвалу вона забрала собі!
Цілий вечір ми з Сергієм працювали, як обслуговуючий персонал.
– Сніжано, це ж твоє житло! Ніхто не знає його краще, ніж ти. Тож ти змушена нас усіх дружно потерпіти!
Чоловікові довелося смажити на мангалі шашлики. Виявилось, що готувати м’ясо ніхто не вміє, окрім нього. Я бігала навколо гостей, як кухар, і як офіціант, і як адміністратор.
Друзі та близькі веселилися, грали у конкурси та танцювали. Ніхто не подумав про нас. Мені було прикро до сліз.
– Не могла подумати, що мої родичі – такі егоїсти. Жоден… чуєш, жоден з них не підійшов і не спитав, як наші справи. Спробували ми шматочок шашлику, чи ні!
– Кохана, не варто злитися, – заспокоював мене Сергій. – Потрібно зробити відповідні висновки, та відпустити негатив.
– Аліна взагалі “королева нахабства”! Переслідувала лише власну вигоду, щоб зняти з себе відповідальність за ювілей. Нічого не скажеш! Знайшла нерозумних, які підставили власні спини.
– Досить, прошу, перестань займатися самоїдством!
Раптом я посміхнулася, хитро примруживши очі:
– Я знаю, як помститися їй. Ми не будемо дарувати гроші братові.
– Ти впевнена?- з сумнівом спитав чоловік. Михайло точно не образиться?
– Скільки разів Михайло підійшов до нас за сьогоднішній вечір? Ти хоч шматочок торта з’їв?
Сергій мовчки дивився на мене, не знаючи, що відповісти.
– Тоді нічого не кажи й про подарунок!
Святкування добігло кінця. Гості роз’їхалися, віддячивши Аліну та Михайла за свято.
– Незабутня тусовка! Чекаємо на наступний ювілей!
Я так втомилася, що не звертала більше увагу на «байдужість» гостей до нашої праці. Наступного дня, не встигла я розплющити очі, як пролунав дзвінок від невістки:
– Привіт, Сніжано. Як ви? Прокинулись? Що робите?
– Повір, нам є чим зайнятися. Брудний посуд та сміття після застілля, самі себе не приберуть. Чи в тебе чарівна паличка є?
– Ой, так. Я б з радістю вам допомогла, але мені до мами треба з’їздити.Терміново викликає. А зараз розбиранням подарунків займаюся, і щось не можу знайти ваш. Напевно, загубила на дачі.
– А ти його й не мусиш знайти. Він почався і скінчився ще вчора.
– Це як? – здивовано запитала Аліна.- Ти нічого не подарувала братові?
– Чому ж? Надала дачю для святкування, організувала ювілей, займалася оформленнм, купувала м’ясо для шашликів! А овочі, зелень, обслуговування гостей, та, як фінал – прибирання! Ти вважаєш, що цього замало?
– А до чого тут дача? Я теж допомагала готувати. І я приносила їжу.
– Давай не будемо говорити про твою допомогу, бо смішно стає.
– Але ж це не подарунок! Не плутай одне з іншим!
– Ми витратили час, сили та гроші, щоб вам було добре. І тут я роблю ще одну велику поступку. Заплющую очі на те, що ти невдячно використала нашу доброту, позбавивши мене ювілею брата без моєї згоди. Тож припиняй істерику, примадонно! І скажи «дякую» за такий безцінний подарунок!
Аліна обурено продовжувала щось пояснювати, але я не стала її слухати.
– Мені ніколи! – Бувай, люба родичка! І ми розсміялися.
– Гарно ти поставила її на місце!
– Давай приймайся за прибирання, а то й сам під роздачу потрапиш! – Жартівливо відповіла я, продовжуючи реготати. Як ви вважаєте, ми слушно вчинили, не подарувавши подарунок, чи перегнули палицю?
