Я вляпалася в таку неприємну історію! І ось навіщо я спочатку у все це вплуталася? Навіть сама собі не можу відповісти на це запитання.
З найближчих родичів у мене є мама та молодша сестра. Батька вже немає на цьому світі. А сестра вже дуже багато років у розлученні. Ось після розлучення вона разом із сином, тобто моїм рідним племінником, повернулася жити до мами.
Відносини у нас завжди були чудові. Ми ніколи не сварилися. Я давно живу окремо від своїх родичів. Як колись поїхала вчитися до Києва, то тут і залишилась.
Ще студенткою познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Ми побралися, у нас зʼявилися діти. Нині старший син одружений і вже сам незабаром стане батьком. А молодша дочка навчається на останньому курсі. Але вона теж з нами вже не живе виїхала за кордон. Приїжджає рідко. Зараз взагалі не до поїздок.
Отак і вийшло, що останні кілька років ми з чоловіком стали жити самі. А в мене тут племінник підріс. Минулого року він став студентом та вступив до університету у нашому місті.
Коли вперше на сімейних посиденьках обговорювали цю новину, я мала необережність сама запросити племінника пожити в нас. Відносини у нас завжди були добрі. Та й Костя загалом завжди здавався мені хлопчиком позитивним.
Адже Костю виховували дві мої близькі та улюблені жінки: мама і сестра. Сильно розгулятися та виявляти негативні сторони характеру йому ніколи ніхто не давав. Навчався племінник добре. Займався спортом.
І ось настав навчальний рік. Костя з речами приїхав до нас жити. Ми з чоловіком виділили йому окрему кімнату. Це колись була дитяча, де жили наші діти. Ми забезпечили племінника всім. Він навіть мав свій особистий комп’ютер, який залишився ще від нашої доньки.
Поселили ми Костю на повний пансіон. Мені б у голову не прийшло брати з сестри якісь гроші. Загалом як могли надавали будь-яку допомогу в адаптації до нового міста.
Часто після переїзду до нас Кості дзвонили по черзі й мама і сестра. Вони навперебій дякували нам із чоловіком.
Розповідали, як би вони не впоралися самі, без нас. Що не потягнули б орендоване житло, адже батько Кості аліментів майже не платив і в навчання сина вкладатися також не прагнув.
Спочатку мені було навіть якось незручно вислуховувати всі ці подяки. Для мене присутність Кості не приносила жодного дискомфорту.
Цілими днями ми з чоловіком на роботі, а Костя на навчанні. Ми й бачилися не часто. А вже зайву тарілку супу на нього приготувати взагалі не складало труднощів.
За кілька місяців ситуація почала кардинально змінюватися. Мабуть, племінник нарешті освоївся в університеті та у місті. Дух свободи, мабуть, вдихнув на повні груди. Почалися гулянки до пізньої ночі.
Я все можу зрозуміти – хлопець молодий, чому б і ні. Але своїми пізніми поверненнями, він завжди будив нас із чоловіком. А ми вже люди літні. Потім лежимо, заснути не можемо, а вранці на роботу!
Далі більше. Ми з чоловіком стали помічати, що Костя почав до нас когось у квартиру приводити, доки ми на роботі.
Мабуть, Костя кликав у гості друзів. І це стало зрозуміло не лише через порожній холодильник. А вони реально могли з’їсти все! Але і по залишеному безладу.
Ще через деякий час чоловік помітив, що з шафи в нього зникли пара пляшок дорогих міцних напоїв. Ми люди, які не вживають кожен день такі напої, але у нас на випадок свята є щось на кшталт мінібару.
Після цього ми вже викликали племінника на серйозну розмову. До того він усе вигадував якісь відмовки типу: це не я, я не знав, я більше не буду. Начебто до хлопчика трохи стало доходити. Я до того ж зателефонувала сестрі та попросила її теж вплинути на сина.
Ось так ми витримали перший курс. Мирилися з усіма викрутасами Кості, бо не хочеться псувати стосунки із сестрою та мамою, які його виховали. Ті ж, у свою чергу, казали нам: «ну ось такий він у нас» і просили потерпіти.
Цього року Костя знову приїхав до нас. Я, чесно кажучи, розраховувала, що за літо з ним неодноразово були проведені виховні бесіди.
Адже я їм розповідала, як тут він поводився. Поведінка Кості справді за літо змінилася. Ось тільки не у кращий бік! Племінник почав грубити нам із чоловіком, а після зауважень про його неприпустиму поведінку і зовсім став уникати нас.
А нещодавно Костя привів до нас подругу. І ось, на годиннику вже одинадцята вечора, а ця пані все не йде. Я пішла до Кості, щоб поцікавитися, коли ж юна леді покине нас, на що отримала відповідь, що вона з ночівлею. У мене шок!
Цій дівчинці на вигляд років п’ятнадцять, ну максимум шістнадцять. Тут вже чоловік приєднався. Сказав Кості, що не має наміру потім проходити свідком чи співучасником у справі про зґвалтування неповнолітньої.
На що Костя сказав нам, що ми його дістали, і він від нас йде жити в гуртожиток. Після чого він зібрав свої речі, взяв за руку свою дівчину і вони поїхали. Звісно, наступного дня мені почали дзвонити мама з сестрою.
Розповідали страшні історії, що Костя тепер змушений жити у гуртожитку та спати на підлозі. Бо вільних ліжок на початку навчального семестру немає.
Мама стала звинувачувати мене, що тепер через мене мій рідний племінник стане якимсь залежним від заборонених речовин. Адже, за маминою логікою, в гуртожитках тільки й роблять, що з ранку до ночі «колються».
Тепер на мене образилася вся рідня! Я, до речі, теж не витримала і висловила сестрі. Звинувативши її у поганому вихованні. Але від цього мені не стало легше, від слова зовсім.
З ранку до вечора ходжу у переживаннях. Усі нерви собі витріпала. Як тепер налагоджувати стосунки із родичами? Адже ми ніколи раніше не сварилися. Не роби добро не отримаєш зло.
