Катя жила нудно і безрадісно. Ні, родичі в неї були, і навіть чоловік був, але всі працювали, а Катя хворіла. І не так її долала хвороба, як самотність і думки.
В один зі звичайних днів, коли Катя думала, як їй себе витягнути з виру думок, у квартиру постукали…
На порозі стояла бабуся. Невеликого зросту, ноги колесом, у халатику та фартушку, посміхалася.
Катя поморгала, не вірячи очам, але стара не зникла, а навіть заговорила:
– Я живу тут, ось у цій квартирі, показала бабуся на сусідні двері, вийшла перевірити, як замок працює, і відчинити не можу.
Ааа … подумала Катя, там довго ніхто не жив, продали видно хатку. Це була крихітна квартира, брудна та без ремонту, ніхто її не хотів купувати, попри низьку ціну.
Двері бабусиної нової квартири, вона відчинила легко, і увійшла разом зі старенькою.
– Блін, – подумала дівчина, – це що тут таке?
У квартирі давно ніхто не прибирав, та не мив, крізь вікна вулицю не видно, якісь мішки стояли, сміття кругом.
Старі меблі від колишніх мешканців. Як взагалі ця бабця сюди потрапила, і судячи з того, що вона ледве ходить і хитається, до неї мають додаватися родичі. Де вони?
Розговорившись зі старенькою, Катя все зрозуміла. Баба Зіна, так звали стареньку, жила в селищі, мала свій будинок. Були в неї два сини, невістки, племінники.
Бабусі було вже вісімдесят два роки, а її досить дорослі сини не дуже путящими виявилися, і один з них почав бабку шпиняти:
– Продавай будинок, навіщо тобі одній такі хороми, давай мені частину грошей!
І до того він її задовбав, що вона все продала, і дякувати Богові, що не обдурили й вона змогла купити хоч таке житло.
Молодший син із дружиною перевезли стареньку матір у цю не миту квартиру – і на цьому все!
Жила вона в ній, як виявилося, вже тиждень. Дуже погана була баба Зіна. На нозі зяяла виразка, ноги не згиналися і всі викривилися, хитало її, тож вона тільки й сиділа в брудній квартирі, навіть ходити не могла до ладу.
Катя очманіла від усього побаченого та почутого.
– Як можна, не помити й привезти сюди бабку? – Думала вона. А потім жахлива думка прийшла їй у голову.
– Та вони ж привезли її сюди вми рати!
– А як інакше це все пояснити? За тиждень, до неї невістка прийшла всього раз, і принесла молоко та хліб.
У Каті думки змінилися, вона не думала про себе, вона думала про бабусю.
– Це вона голодна, ось її й хитає, у неї шок і стрес, і ноги ще ці, з виразкою та колесом…
Не довго думаючи, Катька помчала до себе, оскільки сама була хвора, вона багато розуміла в азах медицини.
Насипавши старенькій супу, схопивши аптечку і тонометр, вона постукала до бабусі. Їй довго не відчиняли, і Катя вже подумала, що бабуся богу душу віддала, на радість рідні.
Але двері відчинилися, бабуся ледве дійшла до дверей. Погодувавши її, обробивши їй рану на нозі, Катя запитала:
– Бабо Зіно, а давно у вас ця виразка, і коли ви були у лікаря.
Відповідь здивувала. Виразка у неї вже три місяці, а лікаря вона бачила десять років тому.
Після їди, бабуся трохи порожевіла, і сиділа вже не завалюючись в непритомність.
І навіть жартувала:
– Зазвичай на мені все гоїться, як на собаці, а ось ця болячка ніяк.
Наступного дня баба Зіна дала Каті ключ, щоб та приходила і сама відчиняла двері. Три дні дівчина ходила, лікувала бабцю, годувала. Нарешті прийшла невістка, принесла ліверної ковбаси та хліба.
Присутності Каті вона не особливо здивувалася, сказала лише, що сама вона працює, і часто ходити не може. Де бабин син, вона взагалі нічого не сказала.
А Катя подумала :
– Поми рати, значить, привезли… Так от – хрін вам! – І взялася за бабку міцно.
Думки про саму себе у неї кудись зникли, з’явилася мета в житті. Нехай це чужа старенька, але мета є, є прагнення.
Насамперед Катерина викликала терапевта до бабусі додому. Терапевт призначив аналізи, Катя домоглася, щоб узяли вдома.
Сама сходила в поліклініку, щоб запитати про результати. Виявилося, що бабусю хоч у космос запускай.
Потім вона відвезла бабу Зіну на прийом до терапевта, хірурга, на рентген, і до травматолога з колінами.
Весь цей час, Катя лікувала їй виразку, годувала, мила бабусю у ванні, стежила, щоб та пила купу пігулок, які їй призначили.
А одного разу, Катя увійшла у квартиру до бабусі, і почула, що та говорить телефоном. На той час баба Зіна вже на той світ відмовлялася, була досить бадьора і весела. І якщо Катя мала мету, то бабця – опору.
– Не прийдете, – говорила бабуся в телефон, – ну і не треба, мене тут годують, і я чиста, мита й без вас!
Як з’ясувалося, вона казала це невістці.
Катя подумала, що родичі вирішать, що вона, Катя, хоче загребти у них квартиру бабці. Хоч у неї й не було в планах, але людей вона знала добре. Так і сталося.
Після цього всього, коли баба вже ганяла на своїх кривих ногах жваво, коли вона припинила падати в непритомність і в неї з’явилися сили, пішли до неї ходоки.
І син з’явився, і племінники й ще якісь люди. Але вони приходили, нічого не приносячи й нічого не роблячи для бабусі. Ні мили її, ні прибирали. Допомоги від них не було.
Син правда став ходити в магазин, коли мати давала гроші та просила щось купити.
Катя розуміла, що вся ця рідня охрініла, що бабка не те що богу душу не віддала, а стала сама прати, ходити по лікарях і дуже повеселішала.
Через три місяці, пігулки, прописані лікарем, прибрали шуми в голові старенької, їжа прибрала запаморочення, виразку їй Катька залікувала повністю, боліли тільки погнуті коліна. Настав час зайнятися ними.
Катя звозила бабу Зіну до лікаря, і той призначив консультацію в ортопеда в лікарні, де оперують всі ці суглоби та кістки.
Катя з бабкою були вже не розлий вода, вони допомагали одна одній жити. Тож вирушили вони до лікарні.
Прийшовши туди, Катя побачила, яка вона величезна, що бабця не зможе довго ходити цими довгими коридорами…
Озирнувшись, дівчина побачила візок. – От і вихід, – подумала вона.
Посадивши бабусю в крісло, поставивши сумку їй на коліна, а тростину давши їй в руки, Катя помчала коридорами.
Крісло попереду, в ньому, як царівна, посміхаючись у всі вставні зуби, сидить бабця, тростина її спрямована вперед, ззаду її штовхає радісна Катя.
Вони об’їхали всю лікарню, потрапили до лікаря, бабусю поставили в чергу на заміну кістяних колін залізними, і настав час йти з цих великих коридорів.
Баба Зіна не хотіла вставати з крісла, навіть штовхала Катю на злочин, мовляв, давай на цьому кріслі й поїдемо.
Але Катя не погодилася, і силоміць витягла бабу з візка.
– Я не знаю, чи доживе баба Зіна до безплатної заміни суглоба, що буде зі мною далі, але іноді в житті бувають такі підказки, такі поштовхи, які продовжують життя і тим, кому допомагають, і тим, хто допомагає.
– Потрібно тільки не відштовхувати їх від себе.
– Прийшла до тебе бабця, значить хтось її привів! А ось навіщо це – зрозуміємо потім…
А ви що скажете з цього приводу? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки!
