Гаразд, якби попалися просто веселі сусіди! Але це…
Все ж зробив це! Я купив в іпотеку довгоочікувану квартиру. Два тижні тому перевіз речі зі знімної квартири.
Пара днів пішла на прибирання і розкладання свого скромного скарбу по картонним коробкам. Грошей на меблі у мене немає. Є лише матрац (якщо це можна назвати меблями).
Стільців немає, столу немає. Вечеряю лежачи. Ну зате в своїй квартирі. Ніхто тепер не може мене вигнати (крім банку, звичайно ж).
Сяк-так робочий тиждень підійшов до кінця. Вечір п’ятниці. Я лежу на матраці, дивлюся на ноутбуці фільм з Брюсом Віллісом 1997 року, жадібно знищую вечерю, куплену в супермаркеті за 79 гривень. Коротше, нікого не чіпаю.
Хтось подзвонив.
Стукає сусідка (як пізніше з’ясувалося) в ліфчику і трусиках.
– Привіт, у тебе мариновані огірочки є?
Я втратив дар мови. Не придумав нічого кращого, ніж витягнути з шаурми маринований огірочок. Мовчки простягаю їй його.
Вона засміялася, засміялися і люди в під’їзді. Зрозуміло було, що це був якийсь прикол. Сусідка миттєво зникла.
Сказати, що я офігів, так це нічого не сказати.
Через пару годин у двері подзвонили знову. Знову та ж дівчина, тільки одягнена.
– Слухай, я доїв шаурму, а з нею і огірочки. Але у мене залишився плавлений сирок. Заходь.
– Так я вибачитися хотіла. Суперечку програла, а подруги не придумали нічого кращого цього.
Мабуть, вона побачила, що в кімнаті немає меблів.
– А ти теж суперечка програв? Де всі?
– В магазині.
– Іпотека?
– Ага!
– Співчуваю!
І втекла.
Пройшов тиждень. Знову п’ятниця. Грошей не було навіть на шаурму, тому що затримали зарплату. Їв хліб з майонезом. Чую, що в під’їзді лунає дикий гавкіт. Стало цікаво, виглянув.
Виявилося, що сусіди знову грали в щось і хтось програв. Цей “хтось” ходив по під’їзду і немов собака гавкав на кожному поверсі.
Сусідка помітила, що я виглянув.
– Приєднаешьмя до нас? У нас ласощі є.
Двічі мене вмовляти не треба було. Так і почалося спілкування між нами.
А ще я зрозумів, що захоплююче час можна проводити і без великих фінансових витрат, але про це в іншій історії.
