Неприємним дзвоном сповістив дзвінок про те, що хтось прийшов. Люся скинула фартух, витерла руки й пішла відчиняти двері. На порозі стояла дочка разом із хлопцем. Жінка впустила їх у квартиру.
– Привіт, мамуль, – цмокнула її дочка в щоку. – Знайомся – це Вадик, він буде з нами жити.
– Здрастуйте, – привітався молодик.
– А це моя мама, тітка Люся.
– Людмила Володимирівна, – поправила вона дочку.
– Мамо, що у нас на вечерю?
– Горохове пюре та сосиски.
– Я не їм горохове пюре, – відповів хлопець, роззувся і пройшов до кімнати.
– Ну, ти що, мамо, Вадик не їсть горох, – дівчина зробила величезні очі.
Хлопець розташувався на дивані, кинувши на підлогу рюкзак.
– Це взагалі-то моя кімната, – сказала Людмила.
– Вадику, ходімо, я покажу, де ми житимемо, – крикнула Оленка.
– А мені тут подобається, – пробурчав хлопець, підводячись з дивана.
– Мамо, а ти поки що придумай, чим нагодувати Вадика.
– Я навіть не знаю, у нас ще залишилося пів пачки сосисок, – знизала плечима Люся.
– Піде, з гірчичкою і кетчупом, і хлібцем, – озвався він.
– Нормально, – тільки й змогла сказати Люся, прямуючи на кухню. – Раніше вона до хати кошенят і цуценят притягала, а тепер ось це привела, годуй його ще.
Вона наклала собі горохового пюре, кинула на тарілку дві підсмажені сосиски, підсунула тарілку з салатом і почала з апетитом вечеряти.
– Мамо, ну ти чого тут одна їси? – У кухню увійшла дочка.
– Тому, що я прийшла з роботи й хочу їсти, – відповіла Люся, жуючи сосиску. – Хто хоче поїсти, той нехай накладає собі, чи готує. І ще в мене одне до тебе запитання. Чому Вадик у нас житиме?
– Як чому, він мій чоловік!
Люся мало не похлинулася.
– Як чоловік?
– Ось так. Дочка в тебе вже доросла і вирішує сама – виходити їй заміж чи ні. Мені, між іншим, уже дев’ятнадцять років.
– Ви мене на весілля навіть не запросили?!
– Та не було жодного весілля, просто розписалися й усе. Через те, що ми тепер чоловік з дружиною, то житимемо разом, – відповіла Олена.
– Ну, я вітаю вас. А чому без весілля?
– Якщо у тебе є гроші на весілля, то ти можеш їх нам віддати, ми знайдемо, куди їх витратити.
– Ясно, – Люся продовжувала уплітати свою вечерю. – А чому саме у нас жити?
– Тому, що у них однокімнатна квартира і вони живуть вчотирьох у ній.
– Тобто, варіант оренди не розглядався?
– Навіщо ми найматимемо, якщо є моя кімната, – здивувалася дочка.
– Зрозуміло.
– То ти нам даси чогось поїсти?
– Олено, каструля з пюре на плиті, сосиски у сковороді. Якщо мало, то є ще в холодильнику пів пачки. Беріть, накладайте та їжте.
– Мамо, ти не розумієш, у тебе з’явився ЗЯТЬ, – підкреслила останнє слово Олена.
– І що? Я маю тут лезгинку скакати на честь цієї події? Олено, я прийшла з роботи, я втомилася, давай без цих ритуальних танців. Руки ноги є, самі себе обслужіть!
– Ось тому ти й незаміжня!
Олена зло подивилася на матір і пішла до своєї кімнати, голосно грюкнувши дверима. Люся поїла, помила за собою посуд, витерла зі столу і пішла до себе.
Там вона переодяглася, взяла сумку з одягом та поїхала у фітнес-центр. Жінкою вона була вільною, і кілька вечорів на тиждень проводила у спортзалі та басейні.
Ближче до десятої вечора вона повернулася додому. У передчутті гарячого чаю виявила на кухні повний розгром, найімовірніше, хтось тут намагався готувати.
Кришка від каструлі з пюре знаходилася в невідомому місці, так, що сама страва підсохла і потріскалася. Упаковка від сосисок валялася на столі, там же лежав зачерствілий хліб без пакунка.
Сковорода підгоріла і її антипригарне покриття хтось поширяв виделкою. У раковині стояв посуд, а на підлозі красувалася калюжа від чогось солодкого. У квартирі пахло тютюном.
– Ого, це щось новеньке. Олена ніколи нічого подібного собі не дозволяла.
Люся відчинила двері до дочки. Молоді люди пили червоне та диміли.
– Олено, йди прибери все на кухні. Завтра купиш нову пательню, – сказала мати й пішла до себе в кімнату, не зачинивши за собою двері.
Олена схопилася зі свого місця і рвонула за нею.
– А чому ми маємо прибирати? І де я тобі візьму гроші на пательню, я не працюю, я навчаюсь. Тобі, що посуд шкода?
– Так, Олено, ти знаєш правила цього будинку: поїв – прибери, насвинячив – прибери, щось зіпсував – купи замість нього нове.
– Кожен прибирає сам за собою! І так, мені шкода сковороду, вона не десять гривень коштує, а тепер безнадійно зіпсована!
– Ти не хочеш, щоб ми тут мешкали?! – Випалила дочка.
– Ні, – спокійно відповіла Люся.
Їй найменше зараз хотілося лаятися з дочкою, та й раніше нічого такого за Оленою не спостерігалося.
– Але ж тут є моя частка!
– Ні, квартира цілком та повністю моя. Я на неї заробила, її купила. Ти тут лише зареєстрована. Не треба розв’язувати свої проблеми за мій рахунок. Хочете тут жити – дотримуйтесь правил, – вимовляла спокійним голосом Люся дочці.
– Я і так все життя живу за твоїми правилами! Я вийшла заміж і тепер ти не смієш вказувати, що мені робити, – верещала Олена. – І взагалі, ти вже пожила і маєш поступитися нам квартирою.
– Я вам поступаюсь цілим коридором у під’їзді, а ще місцем на лавці. Так, радість моя, вийшла заміж? Мене не спитала. Ти ночуєш тут одна, або з чоловіком, але в іншому місці. Він тут не житиме, – жорстко відповіла Люся.
– Та подавись ти своєю квартирою! Вадику, ми їдемо, – крикнула Олена і пішла збирати свої лахи.
За п’ять хвилин у кімнату до Людмили ввалився новоявлений зять.
– Так, матусю, не бузи й все буде тип-топ, – сказав він, похитуючись від вжитого. – Ми з Оленою нікуди не звалимо проти ночі! Будеш добре поводитися, ми навіть любов’ю будемо тихо вночі займатися.
– Яка я тобі матуся? – обурилася Людмила. – Мати з татом у тебе вдома залишилися, от і чеши туди, і свою новоспечену дружину не забудь прихопити!
– Так, я тобі зараз, – хлопець підійняв кулак і підсунув його під ніс тещі.
– Ага, зараз.
Людмила вчепилася в його кулак наманікюреними пальчиками, вклавши в них усю силу.
– А-а-а, відчепися від мене ненормальна.
– Мамо, ти що робиш? – Закричала Олена, намагаючись відтягнути матір від коханого.
Людмила відштовхнула дочку і зарядила коліном Вадику нижче пояса, а потім приклала його ліктем по шиї.
– Я зафіксую побої, – зарепетував хлопець. – Я подам на вас до суду!
– Почекай, я зараз викличу поліцію, щоб зручніше було фіксувати, – відповіла Люся.
Молодята пішли, залишивши упорядковану двокімнатну квартиру.
– Ти мені більше не мати, – крикнула наостанок Олена, – і онуків ніколи не побачиш.
– Яке горе, – іронічно зауважила Люся. – Хоч одна поживу на своє задоволення!
Вона подивилася на свої руки – частина нігтів була поламана.
– Одні збитки від вас, – пробурчала Людмила.
Вона відмила кухню, викинула пюре та злощасну пательню, та поміняла замки у квартирі. За три місяці біля роботи її зустріла дочка. Дівчина сильно схудла, щоки ввалилися, та й сама вона виглядала нещасною.
– Мамо, а що у нас на вечерю? – Запитала вона.
– Не знаю, – знизала плечима Люся, – ще не придумала. А що ти хочеш?
– Курку з рисом, – проковтнула слину Олена. – І олів’є.
– Тоді пішли по курку, – відповіла жінка. – А олів’є готуй сама.
Дочку вона ні про що не питала, а Вадим у їхньому житті більше не з’являвся.
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.
