Молода мати, яка тільки вчора повернулася з малюком із лікарні, сиділа за столом зі списком гостей у руках. Вона уважно переглядала його, роблячи на полях позначки олівцем.
Раптом її погляд зупинився на одному імені – Лілія. Збентежено зітхнувши, Дарина повільно провела лінію через рядок, перекреслюючи ім’я сестри чоловіка.
“Як можна було так вчинити?” – думки жінки повертали її до того дня, коли сестра попросила в неї позичити сто тисяч гривень на своє весілля.
Тоді здавалося, що гроші їй були потрібні терміново, і Дарина, не замислюючись, вирішила допомогти родичці.
Кошти вона зняла зі свого внеску, на який поклала гроші, одержані з продажу дачі покійних батьків.
Минуло понад рік, а борг так і продовжував висіти. Скільки разів Дарина нагадувала Лілії про повернення позики, скільки разів чула її запевнення, що гроші ось-ось буде повернуто, але так нічого й не відбувалося.
За цей час Ліля навіть встигла розлучитися з новоспеченим чоловіком, і коли Дарина вкотре завела розмову про борг, посміхнулася.
– І що мені гарного принесло це весілля? Нічого! Одні сльози та розчарування. Краще б ти мені не допомагала!
– Ти ж сама прохала мене, – невістка була обурена зухвалими словами Лілії. – Не сподівайся, що я через це пробачу тобі сто тисяч.
Сестра чоловіка закотила вгору очі й, зневажливо пирхнула:
– Віддам я. Це був жарт. Як тільки з тобою мій брат живе, якщо ти завжди така серйозна?
Однак час минав, а Лілія зовсім не поспішала повертати гроші родичці. Щоразу були нові причини, через які вона не могла розплатитися: то роботодавець затримував зарплату, то з’являлися ні з того ні з сього, якісь непередбачені витрати.
Дарина заплющила очі, намагаючись заспокоїтися. У цей момент двері кухні відчинилися, і увійшла її мама, Софія Миколаївна.
Вона одразу помітила, що дочка надмірно замислена, і чимось стурбована.
– Що трапилося, люба? Чому не спиш, поки онука спить? – спитала вона. – Тобі непогано було б кілька годин подрімати, бо мала вночі поспати не дасть.
– Та ось думаю щодо гостей, яких доведеться запрошувати на знайомство з донькою, – Дарина важко зітхнула, і розповіла матері про ситуацію з Лілією.
– Не хочу запрошувати Лілію на свято. Вона мені досі не повернула грошей, які позичила на своє весілля. Я чекаю вже понад рік, а Лілія тільки годує мене обіцянками.
Софія Миколаївна співчутливо подивилася на дочку, і спробувала її втішити.
– Розумію тебе, люба, але вона сестра твого чоловіка. Може, варто дати їй ще трохи часу? Можливо, в неї справді зараз важкі часи, – Софія Миколаївна зітхнула, і присіла поряд із дочкою.
– Ні! – рішуче відповіла молода мати. – Я втомилася чекати. Якщо вона хоче прийти на моє свято, нехай спочатку поверне борг. В іншому випадку, їй нічого робити в нашому будинку.
Наступного дня Дарина надіслала родичам запрошення. Єдиною, кого не покликали, була Лілія.
Дізнавшись про те, що її не запросили на урочистість, жінка розлютилася. Вона зателефонувала братові, та зажадала пояснень.
– Ви мене запрошувати на свято до племінниці взагалі не збираєтесь?
Іван не знав, що відповісти сестрі на претензії, тому на ходу вигадав пояснення:
– Я не в курсі, Дарина складала список гостей. Запросить тебе ще, мабуть…
Проте запрошення Лілія так і не дочекалася, й остаточно зрозуміла, що невістка її бачити не бажає.
– Я запрошення не потребую, – сказала сама собі жінка і, зібравши пакет зі старими речами для немовляти, які їй віддавала рідня, думаючи, що після весілля у неї з’явиться дитина, вирушила в гості.
– Привіт усім! Ось принесла дещо для малюка. Ви мене не звали, але я сама прийшла, – єхидно захихотіла вона. – Думаю, може, забули мене до списку гостей включити?
Замість радісних привітань, Лілія почула з кухні обурений голос Дарини:
– Ти що тут робиш? Я ж тобі ясно дала зрозуміти, що, поки ти не повернеш борг, робити тобі тут нічого!
– Ну що ти, я просто хотіла привітати вас із малюком. А щодо обов’язку… Я поверну все, – Лілія зніяковіла, але намагалася зберегти спокій.
– Не вірю я твоїм обіцянкам, – роздратовано відрізала Дарина. – Поки ти не принесеш мені мої гроші, я не хочу бачити тебе у своєму помешканні!
– Що тут за крики? – із зали з занепокоєним виглядом визирнула стривожена свекруха.
Їй було цікаво дізнатися, з ким влаштувала суперечку молода невістка. Побачивши дочку, жінка прискорила крок, і вже за кілька секунд стояла біля дверей.
– Що трапилося? – напівпошепки поцікавилася Ніна Петрівна. – Вас навіть у залі чути. Ні до чого чужим людям слухати ваші суперечки! Що не поділили?
– Та сама причина. Ваша дочка досі не повернула мені гроші, які брала на весілля, – грізно промовила Дарина. – Скільки я на них ще повинна чекати? Нам і самим потрібні гроші!
– Тихіше, тихіше, Лілія все віддасть, але не відразу, – ледь чутно шепнула свекруха. – Ти ж сама знаєш, як їй зараз тяжко.
– Вона залишилася без чоловіка, будь він не ладний. Лілія ж не знала, що він втече до іншої, й не віддаватиме грошей за весілля. Увійди в її положення.
– А вона нехай увійде в моє! – обурено огризнулася невістка. – Я ж їх їй не подарувала. До того ж інфляція крокує країною неймовірними кроками. Скоро ці сто тисяч будуть, як тисячу гривень!
– Проходь, дочко, – Ніна Петрівна звернулася до Лілії. – Ти ще з подарунками?
– Так, речі, які мені віддавала Юлька та Наташка, принесла. Мені вони поки що ні до чого, – посміхнулася вона.
Дарина здивувалася від несподіванки, побачивши, що свекруха вирішила господарювати в її будинку.
– Ні, я не дозволяла, – грізно промовила невістка. – Вам ніхто не давав права вирішувати, хто приходитиме до мого дому! Лілії тут не раді!
Ніна Петрівна холодно глянула на Дарину, і суворим тоном видала:
– Іди до гостей! Я сама розберуся. Нема чого тут влаштовувати розбирання, і ганьбитися перед ріднею.
– Ви можете піти, якщо вам щось не подобається, – з викликом промовила невістка.
Свекруха здивовано закліпала очима. Слова Дарини стали для неї великою несподіванкою.
– Ти даремно так зараз зі мною розмовляєш, – осудливо відповіла Ніна Петрівна.
– Я розмовляю так, як ви заслуговуєте. Замість того, щоб змусити свою дочку повернути мені гроші, ви ще й вітаєте її в моєму домі! – роздратовано промовила вона.
Свекруха зневажливо глянула на неї, та почала збиратися. Через пару хвилин вона мовчки, разом з Лілією, залишила будинок Івана та Дарини.
– От змія! Не повертай їй гроші, не заслужила, – захихотіла Ніна Петрівна, схвально дивлячись на дочку.
Та у відповідь тільки усміхнулася і, знизавши плечима, напівпошепки сказала:
– Мені нема з чого віддавати. Не треба було допомагати. Я її силоміць не змушувала.
Після цього інциденту свекруха та сестра чоловіка більше не горіли бажанням спілкуватися з Дариною. Однак і невістка не прагнула з ними контактувати.
Як можна цього прагнути, якщо тебе так завзято кинули на пристойну суму? Можливо ви підкажете, як домогтися, щоб хамовита “родичка” борг повернула?
