Приємні спогади дитинства

Колись давно, років 35 тому, я відпочивав у піонерському таборі на березі Дністра, у мальовничому куточку на кордоні Тернопільської та Чернівецької областей. Щоліта батьки на місяць відправляли мене туди протягом п’яти чи шести років – на їхньому підприємстві давали путівки на дітей. Їздив я туди із задоволенням: гарні місця, річка, чудовий пляж та ліс поруч – як у казці.

Бувши в таборі вперше, я познайомився з дівчинкою. Разом із нею ми посадили на березі річки дерево – дику грушу. Вийшло це випадково. Дорожні будівельники прокладали поряд нову дорогу і викорчовували на шляху всі дерева. Під сокиру пішла і велика груша – дичка, яка на своє лихо опинилась на шляху будівельників. Її зрізали бензопилою, а екскаватором викорчовували коріння. Поруч лежала молода втеча – практично готовий саджанець, який хтось із робітників просто висмикнув руками із землі.

Нам стало шкода маленьке деревце. Ми всім табором йшли на річку купатися і я прихопив саджанець із собою. На пляжі дерев не було, тут іноді випасали худобу і навіть трава була вищипана як газон на стадіоні. Але трохи віддалік росла самотня молода верба, біля якої ми з Ніною (так звали дівчинку) і посадили саджанець груші. І навіть підв’язали, використовуючи вербу як опору. Мені тоді було років дев’ять, і я не переймався питаннями сумісності двох зовсім різних дерев на такому маленькому п’ятачку.

На диво груша прижилася, і в наступні роки я із задоволенням спостерігав за зростанням двох дерев. Але ту дівчинку зі свого дитинства я так ніколи більше не бачив. А так хотілося вже дорослими подивитись разом на наше дерево. Через п’ять років верба і груша практично з’єдналися в одне дерево і відразу було важко розібратися, чому це під вербою валяються дикі груші. Дерева стояли на найвищій точці пляжу, і на відстані 100 метрів інших дерев не було.

Цей факт і допоміг мені знайти «мої дерева» кілька років тому за допомогою супутникових знімків Google. Дерева (на знімку вони, звісно, ​​виглядали однією кроною) були живі!

А минулого літа мені довелося побувати у тих краях і я спеціально зробив невеликий гачок від траси до річки, щоб подивитися на дерева свого дитинства. Два стволи практично злилися в один, а одна половина крони переливалася сріблястим листям верби, а друга вся була посипана дикими грушами. Так я торкнувся дитинства.