Приїхавши тепер додому, Таня з донькою і зятем пішла в гості до свахи. Там і побачила те, через що вона досі не могла заснути. На кухні біля свахи опинилися мікрохвильова піч, плита і холодильник, придбані за гроші, надіслані Ясі з Італії

Що за доля у мене? З дитинства працюю без перепочинку. І тепер ось доводиться утримувати чоловіка, цілком здорового, дієздатного, тому що дочка закохана по вуха.

Зізнається, що божеволіє від нього ось уже сьомий рік. Мовляв, ну і нехай ледар, зате який добрий, лагідний, веселий… Так, за чужий, особливо за тещин рахунок, веселитися легко. А мені як, утримувати чоловіка та й мати його на додачу?

Зачинивши двері, стомлено присіла на пуф, перевзулась, піднялася, прибрала в шафу верхній одяг, прийняла душ, бажаючи пошвидше заснути. Вкрилася в’язаним мамою пледом — прохолодна поки що весна — і, відчувши, як лагідно огортає тепло, ніби обіймають мамині руки, заплющила очі:

“Надобраніч, матусю. Жила б ти, разом щось придумали б, а так…”

Так, і матері, і їй довелося багато працювати. Рано овдовівши, мати виховувала її одна. Медсестра у містечковій лікарні заробляла мало. Масажі, уколи, крапельниці вдома трохи допомагали, але довелося і в сусідніх городах навесні та влітку працювати, і зайнятися в’язанням в осінньо-зимовий період. Особливо рятували пледи з товстої пряжі. Хоч боргів не було.

Таня вивчилася на закрійницю, бо любила вигадувати та шити вбрання собі, мамі, подругам. Вийшла заміж, народила дочку Ясю. Якраз у декрет йшла, коли єдиний у місті завод приватизували, як кажуть, із наскоку. Пустили на металобрухт, дарма що підприємство давало роботу майже половині дорослих мешканців містечка.

Без роботи Танін чоловік усе частіше прикладався до чарки, доки не дійшло до розлучення. Повернулися з малечею до мами.

Працювали, звісно, багато. Ясю виростили, вивчили. А потім захворіла мати. І за рік її не стало…

Донька заручилася, а на весілля вже нічого із заощаджень не залишилося. Сукню Тетяня сама придумала і пошила, а на все інше влізли у борги. Віддати їх Тетяна вирішила самостійно, щоб «весільними» грошима молодята могли розпорядитися на власний розсуд. Ось так і поїхала до Італії.

Доглядаючи синьйору Софію, Таня згадувала мамині поради. Майже у кожен салат натирала селеру, робила масаж, багато гуляла з підопічною, вчила вірші, займалася пальчиковою гімнастикою…

Через півроку синьйора Соня радісно зазначила, що пам’ятає більшість вивчених віршів. Особливо не замислюючись, правильно називає імена знайомих, впізнає на прогулянці сусідів, їхніх дітей та онуків. Тані підвищили платню.

Якось синьйора поцікавилася, де її помічниця купує свій одяг, і захопилася, почувши відповідь: «Сама шию».

Незабаром син і дочка синьйори Софії дозволили Тетяні шити для себе, для їхньої матері та для них, якщо захоче. Так потроху вона спромоглася більше грошей посилати на батьківщину, розрахувалася з весільним боргом і частіше передавала гроші дочці.

Приїхавши тепер додому, Таня з донькою і зятем пішли в гості до свахи. Там і побачила те, через що вона досі не могла заснути. На кухні біля свахи опинилися мікрохвильова піч, плита і холодильник, придбані за гроші, надіслані Ясі з Італії.

Дочка, побачивши, як вражена Тетяна, спробувала пояснити, коли вони залишилися наодинці:

“Ну мам! Чого ти так одразу?! Мікрохвильовку та плиту ми Диминим батькам подарували, коли вони кухню відремонтували. А потім у них зламався холодильник, то ми свій віддали. Собі новий же купили”.

Жінка хотіла відповісти, що така нібито простота гірша за крадіжку. Але ж Ярослава на другому місяці не можна її засмучувати. Пригорнувшись до матері, Яся прошепотіла:

“Тарас дуже хоче нову, потужнішу і міцнішу машину, може, позашляховик. Ти ж знаєш, як він захоплюється альпінізмом та спелеологією. А щоб добиратися до печер і в гори, потрібна сильна машина. Допоможеш? Ми вже частину зібрали…”

Таня мовчки погладила доньку по руці і поспішила додому. Усередині вирувало обурення:

“Ну й прохвіст! А Яся не розуміє, що її використовують… Як, як відкрити їй очі на це?! Адже її веселий і добрий ледащо працює не напрягаючись, себе не пересилює, щоб було достатньо часу для хобі. Бач, розкотив губу! Ось як бути із зятем, ласим на мої гроші?!”

Прокручуючи все це в пам’яті, жінка стежила за мерехтінням нічника-лотоса: пелюстки квітки спалахували рум’яними вогниками і повільно гасли, а листя світилося ніжно-зеленим, м’ятним відтінком. Вона поступово засинала… Чи буде ранок мудрішим за вечір?

You cannot copy content of this page