Пустила «бідну дівчинку» в квартиру і ледве виселила! Більше рідні не допомагаю

Ви колись допомагали середнім родичам грошима? Під «середніми» я розумію тітку, дядька, двоюрідних бабусь, племінників та племінниць.

Начебто сім’я, але не найближча і не сама далека, а зовнішність та імена ще тримаються в голові. Я, на свою голову, якось взялася допомагати! Щоправда, не зовсім грошима, але цілком гідним еквівалентом – житлоплощею!

Якось мій уже дорослий син вирушив по обміну за кордон. За університетською програмою він мав відучитися майже десять місяців в Англії.

Його невелика однокімнатна квартира, на яку ми з чоловіком збирали від народження сина, тимчасово була порожньою. Спочатку я подумала здавати її, але саме в цей час зв’язалася зі мною моя тітка.

Хоч вона і була рідною сестрою моєї мами, ми ніколи тісно не спілкувалися: жили в різних містах, мали різні сфери інтересів. Зустрічалися тільки у великі свята.

Тітка, в підлещувальній манері, розповіла нам, що її дочка, Настя, ось-ось вступить до Львівського університету.

Їй дуже незручно буде їздити з передмістя на навчання, і було б непогано, якби ми дали їй тимчасовий прихисток… На цьому моменті вже треба було відмовитися і покласти слухавку!

Але я людина за своєю природою добродушна, та й Настя мені запам’яталася, як здібна, та непогана дівчинка. Я вирішила, що дозволю їй пожити 3-4 місяці.

Я так собі міркувала, що знаходитись дівчина буде в незнайомому місті, житиме далеко від батьків і друзів… Їй буде важко, нехай спочатку хоч про житло не думає.

А як освоїться, то оформить гуртожиток, чи скинеться з однокурсницями на оренду квартири. Син повністю довірив турботи про квартиру мені, й в ці справи не втручався.

Ключі були благополучно передані Насті. Я одразу сказала їй, що надто довго тут жити вона не зможе. З мого боку це була профілактика нахабства. Дівчина лагідно погодилася.

Пройшло три місяці … Я вирішила дізнатися, як у Насті йдуть справи з пошуком житла. Наближалися новорічні свята, і син мав приїхати на тиждень з Англії.

Мені хотілося, щоб він міг спокійно відпочити у своїй квартирі. Але Настя, на запитання про житло, лише здивовано закліпала очима.

Хоча ми раніше вже все обговорили, але для неї це чомусь стало сюрпризом. Вона взагалі не розуміла, чому треба кудись з’їжджати.

Я вже наполегливіше пояснила, що син ось-ось приїде, вона більше не може тут жити. Дала їй місяць, щоби знайти нове місце.

Подумала, що якщо й за місяць не знайде, прийму її у квартирі чоловіка на кілька тижнів. Але не більше! У всього має бути межа!

І що ви думаєте? Коли за тридцять днів я приїхала до неї, щоб обговорити питання з житлом і допомогти виселитися, замки були замінені.

Причому обидва – і верхній, і нижній. На дверний дзвінок ніхто не відповідав, на дзвінки по мобільному теж. Два дні я чекала відповіді, і терпіння поступово добігало кінця!

Я вже зрозуміла, що за людину я пригріла! Довелося викликати поліцію, та відчиняти двері. У квартирі були незнайомі мені люди!

Декілька студентів не тільки зайняли й так невелику площу, а ще й захарастили її своїми речами. Настя зачинилася у ванній, сподіваючись, що я її не помічу?!

Після довгих і гучних з’ясувань стосунків стало зрозуміло, що Настя останні два місяці «здавала» квартиру.

Вона набрехала кільком своїм однокурсникам, що виступає в ролі агента між власником, у якого і сама винаймає квартиру, та іншими наймачами.

Заселила ще двох осіб, та отримувала з них гроші від «оренди». І житло було, і дохід, і все з моєї доброти! Номер “родички”, і вона сама, відразу ж потрапили до чорного списку!

Квартира була очищена, подекуди відновлена, одним словом – врятована! Син про цю історію нічого не знав, до його приїзду квартира сяяла.

Він лише й досі цікавиться, чому це тітка Аня з Настею перестали збиратися за сімейним столом. А мені не хочеться йому розповідати про цю безглузду історію – нехай не відволікається від навчання!

Та й за себе соромно, як це я так схибила! Хотіла зробити добру справу, а воно он як обернулася… Можливо й у вас є такі “родичі”? Як вважаєте, я не перегнула палицю?