П’ять років тому я одружилася з Сергієм.Чоловік він хороша: працьовитий, добрий, тільки безвідповідальний. Але я тоді ще вирішила: це нічого, дрібниці. Сама проконтролюю усе.
Сергія недолік виявляється зазвичай у тому, що він не усвідомлює наслідків своїх вчинків. Робить якісь речі імпульсивно, а потім доводиться розв’язувати проблеми. Або я розгрібаю це. Наприклад, він погоджується на роботі поїхати на якийсь захід, а потім журиться – “навіщо я погодився? Я не хочу туди!”.
Або може принести додому величезний стос із коробок від піци. А мене не попереджає. Я готую вечерю, стараюся, а він, виявляється, вирішив піцу купити дорогою додому. Щоразу я йому намагаюся пояснити:
– Сергію, треба узгоджувати свої рішення зі мною.
Він погоджується, киває, а потім знову забуває. І ось ми знову йдемо на чийсь день народження з порожнім конвертом, тому що він конверт купити купив, а гроші в нього не поклав. Я, каже, не знав, що всередину треба класти гроші. Ми ж, мовляв, домовилися, що подаруємо конверт, ось я й купив його.
Це все дрібниці, звісно, але нещодавно сталася жахлива ситуація. Я знала, що мій чоловік з дитинства мріяв про телескоп. Якщо хтось не в курсі, ціна такого пристрою сягає кількох сотень тисяч. Можна машину купити за ці гроші.
Ми заробляємо нормально: вистачає на життя, відпочинок, на чорний день відкладаємо. Звичайно, я й подумати не могла, що Сергійко якось вирішить купити собі цю іграшку. До нашої статті витрат така покупка точно не входила.
А він купив. Взяв запас грошей і просто замовив в інтернеті сучасний телескоп. Сплатив.
Я про це дізналася позавчора. Отримала зарплату і, як завжди, перекинула частину на нашу спільну картку. В нас там запас на чорний день. Близько 100 тисяч. Щомісяця ми намагаємося перераховувати туди тисяч по 5-6, і ось цій картці скоро буде рік.
У мене серце зупинилося на кілька секунд. Спочатку думала: зняли за щось. Може, ми маємо борги, про які ми не знаємо? Може, оштрафували за щось?
– Сергію, – кажу, – у нас гроші зникли.
А він так спокійно відповідає:
– Не хвилюйся, вони не зникли. Я купив телескоп.
Два дні я з ним не розмовляю. Я взагалі нічого не хочу і не розумію. Він мене розводить і прикидається дурником? Чи Сергій справді настільки наївний? Він витратив усю свою зарплату та наш запас. Залишилися лише мої 30 тисяч. А на дворі весна треба купувати нові речі.
Буквально встає вибір: або ми купуємо кросівки та куртки, але голодуємо, або живемо як завжди та ходимо у старих речах. Сергій зовсім без взуття, у мене куртка тільки зимова. Я сиджу на роботі та думаю: а якби у нас дитина була? Що тоді? Невже він би так само взяв гроші та купив свою дитячу мрію?
Сьогодні ситуація вже не виглядає такою жахливою. Звісно, є запас консервів, є у крайньому разі варіант взяти кредит.
Сергій сидить щасливий. Вчора йому привезли телескоп. Тепер він то в небо вирячиться, то обертається подивитися на мене – вибачила чи ні. А я щось не знаю. Розчарування. І в ньому, і в собі. Куди дивилася? Навіщо вийшла за нього? Чому його батьки мене не попередили, що син схильний до імпульсних покупок?
Я на нього зла. Ну, ось як можна себе в тридцять з гаком так поводити? Чому він так і не навчився радитись зі мною? Я його кохаю, як і раніше, але тепер мені банально страшно жити з цією людиною. Це якийсь новий рівень безвідповідальності.
Сергій вже сказав, що телескоп можна буде продати із невеликою різницею. Не приховую, це мене трохи заспокоїло. Але все одно… я б ніколи так не вчинила. Не знаю, що робити і як далі жити. Адже він навіть не розуміє, що накоїв. Їсть макарони з консервою і радіє життю!
Його щастя мене трохи зворушило. Такий радісний! Але як подивлюся в наш холодильник чи як вдягаю зимовий пуховик у плюс 10… здається, я вийшла заміж за дитину в тілі чоловіка.
