Ще до знайомства з Толею я жила одна у власній квартирі, непогано заробляла, допомагала своїм батькам грошима.
Через пів року стосунків мій майбутній чоловік переїхав жити до мене, й невдовзі ми таємно узаконили наші відносини, поставивши свої підписи в книзі реєстрації шлюбів, та отримавши свідоцтво.
До цього переїзду всі свої 26 років він жив разом із батьками. Коли ми вирішили розпочати спільне життя, батько Толіка, на відміну від матері, підтримав його і сказав, що він усе правильно робить.
А ось мати мого чоловіка сказала, що зі мною в нього нічого путнього не вийде, і йому краще залишитися вдома. Толя не став її слухати, розуміючи, що вона просто не хоче, щоб він переїжджав.
Вже за тиждень після переїзду Тетяна Петрівна прийшла до нас у гості. Їй хотілося подивитись, як тепер живе її син. За чистоту в будинку я не переживала, звикла прибирати щотижня. Готувати вміла з дитинства, тут теж чіплятися ні до чого.
Коли Тетяна Петрівна зрозуміла, що у квартирі все гаразд, почала чіплятися до мого телевізора. Мовляв, надто великий, що її син може зіпсувати собі зір.
Ми посміхалися між собою, а чоловік швидко заспокоїв маму, сказавши, що він взагалі його не дивиться. Як мені здалося, Тетяна Петрівна була не дуже в гарному настрої.
Вона думала, що я така собі господиня, а насправді виявилося, що я й не погана зовсім. Після її обстеження житлових умов, та моєї вдачі я подумала, що вона змириться з переїздом сина, все ж таки він не маленький вже.
Вона тепер стала постійно просити його прийти до них, та допомогти їм з батьком по господарству, чи навіть сходити в магазин, тобто, вигадувала різні нісенітниці, аби не вдома… Батько чоловіка навіть не ліз у це, знаючи свою дружину.
Я поки що нормально на це реагувала, адже й сама допомагала своїй родині. Якщо щось і було зайве у проханнях, чоловік сам міг це врегулювати.
А пів року тому я зрозуміла, що в положенні. Для нас із Толіком це було гарною новиною, адже ми й так планували дітей. Звичайно вийшло трохи раніше, ніж думалося, але це ні на що не вплинуло.
За кілька днів чоловік запропонував поїхати до його батьків, та розповісти їм цю радісну новину. Він сподівався, що батьки потішаться разом із нами, але вийшло не зовсім так.
Батько Толіка новину сприйняв з радістю, а ось мати нареченого поставилася до цього з відчутним роздратуванням.
– Ви й двох років разом ще не прожили, яка дитина?
– Ми вирішили не зволікати з цим, — відповів Толік.
– Рано вам дитину заводити, я забороняю! Якщо не маєте грошей, то я дам, але позбавтеся її! Потім мені ще дякувати будете – сказала вона Толіку.
Такої реакції від Тетяни Петрівни ми не очікували, настрій одразу зник. Відповів мій чоловік майже відразу, причому досить різко:
– Нічого подібного ми робити не збираємося. Ми хочемо цю дитину, а до вас прийшли, щоб радістю своєю поділитися, а не дозволу запитувати! Але якщо ти, мамо, так до цього поставилася, то в гості до онука ми кликати тебе не будемо!
– Та ти нічого не розумієш! За той час, що ви живете, ти не можеш бути впевнений, що вона тобі підходить! Зараз дурниць наробиш, а потім все життя аліменти платитимеш! – закричала вона.
Чоловік більше не бажав вислуховувати всю цю нісенітницю, тож ми майже вискочили з квартири, не проминувши гупнути дверима.
Я бачила, що його мати переживає, що наше спільне життя не залагодитися, але це не привід щось нам забороняти. В сенсі, забороняю?!
Після цього дня свекруха ще два місяці надзвонювала синові, та умовляла його позбавитися мого цікавого положення. Толік навіть у якийсь момент перестав відповідати на дзвінки своєї матері.
Лише через п’ять місяців свекруха змирилася із цим фактом, бо перестала нам надзвонювати. Я, звісно, не розумію, якого біса вона нам диктує, як нам жити, та що ми маємо робити?
Невже до її старої макітри не доходить, що так, як бажається їй, не буде ніколи! Що значить дам грошей, а ви біжіть робіть так, як хочу я! Невже ще є такі недолугі “мамки”, яким байдуже на бажання своїх дітей? Боже, це так бридко!
Я розумію, що для чоловіка це набагато образливіше, ніж для мене, бо це його мати. Я вже знаю, що у нас невдовзі буде синочок! А свекруха, навіть, якщо на колінах приповзе, ніколи не отримає мого пробачення! Мені здається, що таке не пробачають? Як на вашу думку?
