Після того як не стало мого батька він у свій час часто приходив до мене уві сні. Я була вдома одна, і мені ніяково було, тому що мені здавалося, що хтось ходить в кухні, як ніби щось перебирає.
І я вийшла на вулицю зі своїми газетами, де я вирішила почекати сина. Сіла на лавку, ноги поклала для зручності читати на іншу лавку. Газету я тримала навпаки і читала.
Раптом я відключилася, хоча спати не хотіла, бачу батька свого зліва від себе усміхненого, і каже він мені:
– Доню, будинок продай, – і повторив, – продай будинок.
А я таких снів страшно боюсь, а йому зраділа шалено і кажу:
– Ти де був? Погано тут без тебе.
Він посміхнувся знову і подивився вправо від мене. Я хотіла теж подивитися, але голову як заклинило: не дали мені побачити того, хто стояв праворуч.
Так і прокинулася і так само тримала газету на вазі й дивилася на те, що я до цього читала. Я зрозуміла, що будинок його обтяжує – суперечка через нього була, хто має на нього право. Тільки мене ніхто не послухав, посміялися над тим, що я розповіла.
Через якийсь час мені сниться сон. Іду я по дорозі широкій, і раптом ця дорога розгалузилася на три дороги. Переді мною три дороги: одна веде вліво і чомусь вниз кудись, інша веде прямо і попереду блискучий високий палац. І веде дорога вгору наче до неба, але віяло холодом. А третя йде вправо, пряма, навколо все в зелені, у цвіту.
Стою і думаю по якій мені піти дорозі. Стала озиратися в пошуках кого-небудь, щоб запитати чи піти за ним. Тут з’являються дві мої родички, і я дуже їм зраділа. Стою чекаю їх, а вони, побачивши мене, призупинилися і щось одне одному шепнули. Вони були хитрі і якщо дізнаються, що мені допомога потрібна, обійдуть іншою стороною.
І я подумала, що перехитрю їх і прикинуся, що я просто так стою і нахилилася, наче поправити щось. Дивлюся: їх уже немає. Я стала шукати їх і дивлюся, як вони швидко, щоб я не наздогнала їх, йдуть дорогою вліво.
Я теж зробила пару кроків за ними, але мені стало прикро, що вони так вчинили. Тільки мене лякала ця дорога, та й на них образилася. Подивилася вперед, а палац так і манить, виблискує, але я рішуче пішла до правої дороги й опинилася в невеликій землянці, в якій стояла напівтемрява.
Дивлюся: там ще крихітна кімнатка, і звідти світло йде. Я зробила крок туди і бачу, що батько сидить на дивані, а перед ним столик. З цього боку на дерев’яних нарах лежить хтось витягнувшись.
Батько швидко схопився і став лаяти мене, що я прийшла до нього, що мені ще не час туди, і він прогнав мене. Мені було прикро, і я вийшла і збиралася піти, як почула голосу. Мені стало цікаво: адже батько був там один. І я заглянула в цю кімнатку. Як же я була здивована: той, хто лежав на нарах, встав. Вони про щось поговорили й міцно обнялися.
Я прокинулась. Ось це і є дві кімнатки, де я побувала, а значить, в могилі батька. А той, на нарах, мені нагадував батька в молодості, і я зрозуміла, що зустрівся він там з братом, якого все життя шукав і за яким пролив чимало сліз.
А ось що було в день похорону мого батька. Коли виносили його тіло, я плакала, нічого і нікого не бачила і не чула. Один з присутніх зауважив поведінку курей і півня, які заважали під ногами. Він підійшов і сказав людям, щоб не заважали їм проводити господаря. Спокійно до цього копаються кури, коли виносили тіло, побігли й стали по стійці смирно: попереду півень, трохи позаду кури.
Я від подиву розкрила рот, навіть плакати перестала. Люди розступилися перед ним, як його винесли, відійшли в сторону. Всі, хто там був, були вражені їхньою поведінкою. Батько за життя любив і доглядав за своєю живністю, поки їх не нагодує, не поїсть сам.
Дружину лаяв, якщо живність не нагодована, і нам казав, що якщо взяли на себе утримувати тварину (будь то кішка, собака й інші), то зобов’язана людина віддати належний догляд за ними. Тому, напевно, і честь віддали, проводжаючи в останню путь.
