Поскаржилася, якось, чоловікова сестра на свою сусідку.
– Тимофій із сусідською таксою гуляв просто так, не за гроші, для задоволення. Господарці такси років шістдесят.
– Коли Тимофій гуляти йшов, вона його з вікна виглядала, пропонувала Босха вигуляти. Син не відмовлявся. Він дуже хоче собаку, але чоловік проти.
– Ну і що, догулявся! Босх щось зжер, отруївся, сусідці довелося його до ветеринара вести, гроші платити, собака кілька днів у стаціонарі провів. Сусідка на Тимофія накричала, його звинуватила у недогляді.
Я не собачниця. У мене кішка, її люблю. Майже ніколи, й майже нікому, тим паче чужій дитині, не довірила б свій скарб!
Чоловікові тільки довіряю. Знаю, що він її трішки не долюбляє, але зайвого собі не дозволяє, бо знає, що потім буде!
Так це кішка! Домашня! А тут такса, та дитина. А інші собаки, а машини, відходи, отрута – небезпек багато. Невже її сусідка не розуміла, що творила?
– Не можна з Тимофія відповідальності за собаку вимагати. У цієї такси господиня є, це господиня мала за своїм вихованцем стежити! А вона, як іграшку якусь, Тимофію вручила, — підтримала я сестру чоловіка.
– Саме так!
– Гроші на лікування з вас трясла?
– Особисто ні, не приходила, нічого такого від неї не чула. Від іншої сусідки чула, що вона збиралася нам рахунок із ветеринарної клініки виставити.
– Не знаю чому не виставила. Шкода навіть. З’явилася б сусідка до мене зі своїм папірцем, зжерла б його прямо в мене на порозі!
– Цікаво міркуєте, – втрутився у розмову чоловік. – А якби йшлося не про собаку, а про велосипед? Тимофію дали покататися, він зламав велосипед. Або його вкрали. Хто винний?
– Той, хто дав, чи той, хто зламав? Ви б не стали за Тимофія шкоду відшкодовувати? За зламану чужу річ?
– Стали б, – відповіла сестра, – але зараз не про велосипед. Велосипед – просто річ. Купити новий не шкода, відремонтувати не шкода, якщо своє від’їздив, то віддати задарма не шкода. Просто гроші!
Босх – жива істота! Не перший рік сусідка з ним живе, любить, мабуть. Відповідальність за велосипед та за собаку різна. Не можна її порівнювати!
Я схилилася до думки чоловікової сестри. Речі, якщо це не пам’ятні, і не особливо важливі, легко замінити, відремонтувати або купити. А собака живий! Це член сім’ї! Довірити собаку чужій дитині — це ж так безвідповідально!
У нас із сестрою не вийшло переконати мого чоловіка. Він стояв на своєму, що його сестра мала запропонувати оплатити ветеринарні послуги, надані собаці.
А ми з нею вважаємо, що її сусідка так розплатилася за байдуже ставлення до вихованця! Тимофій не винен!
Зрештою, саме господиня мала навчити Босха не їсти все поспіль. Ще є намордники – надіти на собаку і ніяких неприємних сюрпризів!
Прошу розрадьте нас, будь ласка! Як правильно? Хто має рацію?
