— Крістіно, нам треба поговорити про гроші, — Ігор відклав телефон і повернувся до дружини, яка розкладала покупки на кухні.
Крістіна завмерла з пакетом молока в руках. За місяць подружнього життя вона вже навчилася розпізнавати інтонації чоловіка, і зараз у його голосі прозвучало щось тривожне.
— Про які гроші? — обережно спитала вона, ставлячи молоко в холодильник. — Щось трапилось на роботі?
— Ні, з роботою все нормально, — Ігор пройшов до столу і сів, постукуючи пальцями по стільниці. — Річ у тім, що у нас є… борг.
— Борг? — Крістіна повернулась до нього, не розуміючи, куди він веде. — Ігорю, кажи прямо. Що відбувається?
Ігор покашляв і уникнув її погляду, вивчаючи малюнок на скатертині.
— Пам’ятаєш мій мотоцикл? Ямаху?
— Звісно пам’ятаю, — кивнула Крістіна. — А що з ним?
— Я його купував у кредит, — швидко випалив Ігор. — За пів року до нашого весілля. І тепер нам потрібно його виплачувати.
Крістіна повільно сіла навпроти нього. Інформація вкладалася в голові важко.
— Нам? — перепитала вона. — Ігорю, ти взяв кредит на мотоцикл і не сказав мені про це?
— Ну, ми тоді ще не були одружені, — знизав плечима Ігор, ніби це все пояснювало. — Навіщо було тебе засмучувати?
— Засмучувати? — Крістіна відчула, як всередині підіймається хвиля обурення. — Ігорю, ми ж тоді вже планували весілля, говорили про майбутнє, а ти приховав таку важливу річ!
— Я не приховував, просто не вважав за потрібне обговорювати, — нарешті глянув він на неї. — Але тепер ми сім’я, і це наша спільна відповідальність.
— Спільна відповідальність? — Крістіна встала й почала нервово ходити по кухні. — Ігорю, ти купував мотоцикл для себе, не питаючи моєї думки!
— Крістіно, не роби з цього трагедію, — дратівливо сказав Ігор. — Мотоцикл коштує грошей, це інвестиція. І взагалі, в шлюбі все спільне — і доходи, і витрати.
— Скільки? — різко запитала Крістіна, зупинившись перед ним. — Скільки потрібно платити щомісяця?
Ігор зам’явся, знову відвівши погляд.
— Тридцять тисяч, — пробурмотів він.
— Тридцять тисяч? — Крістіна втупилась у нього. — Ігорю, це ж майже вся моя зарплата!
— От саме тому я і кажу, що нам потрібно платити разом, — він встав і підійшов до неї. — Ти даватимеш половину своєї зарплати, я — свою частину, і ми впораємось.
— Половину моєї зарплати? — Крістіна відступила на крок. — Ігорю, я отримую сорок тисяч! Ти хочеш, щоб я віддавала двадцять на твій кредит?
— На наш кредит, — поправив він. — Ми ж тепер сім’я.
— Сім’я? — Крістіна засміялась, але сміх вийшов гірким. — Коли ти купував мотоцикл, ми були сім’єю? Коли підписував кредитний договір, ти радився зі мною?
— Крістіно, не будь такою дріб’язковою, — Ігор почав дратуватись. — Мотоцикл — це не якась дурниця. Це транспорт, це…
— Це твоя іграшка! — перебила його Крістіна. — Ігорю, ти їздиш на ньому лише у вихідні, катаєшся з друзями! Яке це має відношення до нашої родини?
— Найпряміше!
— Раз ти взяв цей кредит до весілля, то й виплачуй його сам! Чому я маю віддавати половину своєї зарплати на нього?
Обличчя Ігоря потемніло.
— Тому що ти моя дружина! І в нормальній сім’ї подружжя підтримує одне одного!
— Підтримує? — Крістіна вчепилась у спинку стільця. — А де була ця підтримка, коли ти ухвалював рішення про кредит? Де було обговорення?
— Тоді ми ще не були одружені!
— Але ж планували! — Крістіна відчула, як її голос стає вищим. — Ігорю, ми зустрічалися два роки, пів року готували весілля! І весь цей час ти мовчав!
— Мовчав, бо знав, що ти будеш проти! — Ігор вдарив долонею по столу. — Ти б почала читати лекції, що мотоцикл — це небезпечно, дорого, зайве!
— І була б права! — Крістіна підійшла до чоловіка впритул. — Ігорю, тридцять тисяч на місяць — це величезна сума для нашого бюджету!
— Наш бюджет якраз і повинен включати спільні витрати, — наполягав він. — У шлюбі немає твоїх і моїх грошей — є лише наші!
— Дуже зручна позиція, — холодно сказала Крістіна. — Борги спільні, а рішення ухвалюєш одноосібно.
— Не треба так! — Ігор почав ходити кухнею, розмахуючи руками. — Я ж не якийсь марнотрат! Мотоцикл — це серйозна покупка, це якісна техніка!
— За яку я повинна платити половину своєї зарплати, — нагадала Крістіна. — Ігорю, ти розумієш, що в мене залишиться двадцять тисяч на все? На одяг, особисті витрати, на…
— На що тобі особисті витрати? — перебив він. — Ми ж живемо разом, я забезпечую сім’ю!
— Забезпечуєш? — Крістіна втупилась у чоловіка. — Ігорю, я плачу половину за квартиру, купую продукти, оплачую комуналку! Що саме ти забезпечуєш?
— Стабільність! — гаркнув він. — Дах над головою! Нормальне сімейне життя!
— Нормальне сімейне життя? — Крістіна нервово засміялась. — Де чоловік приховує кредити та вимагає, щоб дружина їх виплачувала?
— Я не вимагаю, я прошу підтримки! — Ігор зупинився перед дружиною. — Крістіно, ми ж команда! Ми маємо вирішувати проблеми разом!
— Команда? — вона похитала головою. — У команді рішення приймають разом, Ігорю. А ти поставив мене перед фактом!
— Добре, припустимо, я був неправий, що одразу не сказав, — він спробував взяти її за руки, але Крістіна відсмикнула їх. — Але ми можемо це виправити! Разом виплатимо кредит — і забудемо про цю проблему!
— Забудемо? — Крістіна відійшла до вікна. — Ігорю, це два роки виплат! Два роки, коли я віддаватиму половину зарплати на твою забаганку!
— Не забаганку, а необхідність! — він підійшов до неї ззаду. — Крістіно, подумай сама — мотоцикл економить пальне, час у заторах…
— Що? — вона обернулась. — Ігорю, ти катаєшся на ньому раз на тиждень! Вихідними з друзями!
— І що тут поганого? — він знову почав заводитися. — Чоловік має право на відпочинок!
— Має, — погодилась Крістіна. — Але за власний кошт, а не за рахунок дружини!
— За рахунок дружини? — обличчя Ігоря знову насупилось. — Крістіно, ти говориш так, ніби я тебе обкрадаю!
— А хіба ні? — вона розвернулась до нього на повний зріст. — Ти хочеш, щоб я віддавала половину зарплати на те, чим користуєшся лише ти!
— Це інвестиція в нашу сім’ю! — закричав він. — У наше майбутнє!
— Яке майбутнє, Ігорю? — Крістіна відчула, як у ній закипає лють. — Майбутнє, де я працюю вчителькою за копійки, а ти витрачаєш мої гроші на свої розваги?
— Це не просто розваги! — він схопився за голову. — Крістіно, ти взагалі розумієш, про що говориш? Це ж серйозна техніка, це…
— Це твоя іграшка за мій рахунок! — перебила його Крістіна. — І я не збираюсь за неї платити!
— Ось як? — Ігор завмер посеред кухні й уставився на дружину. — Крістіно, ти розумієш, що кажеш?
— Прекрасно розумію, — твердо відповіла вона. — Ти приховав від мене кредит, купив мотоцикл для себе, а тепер вимагаєш, щоб я за нього платила. Це несправедливо.
— Несправедливо? — він зловісно засміявся. — А знаєш, що справді несправедливо? Коли дружина відмовляється підтримати чоловіка у важкий момент!
— Важкий момент… — Крістіна підійшла до столу й сперлась на нього руками. — Ігорю, ти сам створив собі цей «важкий момент»! Ніхто ж не змушував тебе брати кредит!
— Добре, — кивнув він, і в голосі з’явились холодні нотки. — Раз ти не хочеш брати участь у сімейних витратах, то і я не буду.
— Що ти маєш на увазі? — насторожено запитала Крістіна.
— А саме те, що сказав, — Ігор схрестив руки на грудях. — З завтрашнього дня всі мої гроші йдуть на кредит. А продукти, комуналка, все інше — твої проблеми.
Крістіна відчула, як їй перехопило подих.
— Ти жартуєш?
— Анітрохи, — холодно відповів він. — Хочеш жити з розділеним бюджетом? Будь ласка. Але тоді й живи повністю окремо.
— Ігорю, це ж абсурд! — Крістіна встала й почала нервово ходити кухнею. — Ти не можеш просто перекласти всі витрати на мене!
— Можу, — знизав плечима він. — Раз ти вважаєш, що кожен має платити тільки за себе — плати. За свою їжу, свою частину комунальних, за все.
— Але це ж наша спільна квартира! — обурилася Крістіна.
— Саме так, — кивнув Ігор. — Спільна. Як і борги мають бути спільними. Але якщо ти з цим не згодна…
— Та який, до біса, принцип?! — Крістіна зупинилась перед чоловіком. — Квартиру ми знімаємо разом, а мотоцикл ти купив сам!
— І що з того? — він підвівся й навис над нею. — У шлюбі все спільне, Крістіно. І добре, і погане.
— Тоді продай мотоцикл, — спокійно сказала вона. — Якщо в шлюбі все спільне, то я маю право голосу у тому, що ми можемо собі дозволити.
Обличчя Ігоря перекосилося від люті.
— Що?! — закричав він. — Ти хочеш, щоб я продав мотоцикл?
— Хочу, — твердо відповіла Крістіна. — Якщо ми не можемо собі його дозволити, то навіщо він нам узагалі?
— Можемо! — Ігор вдарив кулаком по столу. — Можемо! Якби ти перестала бути жадібною егоїсткою!
— От хто я така, значить? — Крістіна відчула, як щоки спалахнули від образи. — Ігорю, я працюю нарівні з тобою! Я плачу за квартиру, продукти, все! І при цьому я жадібна?
— Так, жадібна! — він підійшов до неї впритул. — Бо відмовляєшся допомогти чоловікові в скрутний момент!
— У ситуації, яку ти сам і створив! — закричала Крістіна. — Ніхто не змушував тебе купувати мотоцикл у кредит!
— Змушувала! — гаркнув Ігор. — Життя змушувало! Робота, стрес, потреба в транспорті!
— Яка ще потреба? — Крістіна засміялась істерично. — У тебе ж є машина! Навіщо тобі ще й мотоцикл?
— Це не твоя справа! — закричав він. — Ти не маєш права вказувати мені, що купувати, а що — ні!
— Та що ти кажеш? — Крістіна підійшла до нього впритул. — А ти маєш право вказувати мені, як витрачати мої гроші?
Ігор замовк, дивлячись на неї з люттю в очах.
— Це інше, — нарешті прохрипів він.
— Чим же інше? — запитала Крістіна. — Поясни мені, у чому різниця?
— Різниця в тому, що я твій чоловік! — заревів Ігор. — І ти повинна мене підтримувати!
— А ти повинен мене поважати! — крикнула у відповідь Крістіна. — Поважати настільки, щоб радитися зі мною перед такими важливими рішеннями!
— Поважати? — Ігор зло розсміявся. — Крістіно, ти себе чуєш? Яка повага, коли ти відмовляєшся допомогти чоловікові?
— Це не допомога — це шантаж! — Крістіна відчула, як останні залишки терпіння зникають. — Ігорю, ти хочеш, щоб я віддавала половину зарплати на твої борги! Це не допомога — це примус!
— Ні! Це не так! — він підійшов до холодильника й різко його відчинив. — От що я тобі скажу, дорога моя дружино. Раз ти не хочеш брати участь у сімейних витратах — я також не буду. Як я вже тобі сказав. І це моє остаточне рішення!
Ігор почав витягати з холодильника продукти — молоко, яке Крістіна купила зранку, хліб, ковбасу.
— Що ти робиш? — розгублено спитала вона.
— Забираю те, за що я плачу, — холодно відповів він, складаючи продукти в пакет. — Раз у нас тепер роздільний бюджет — буде й роздільне харчування.
— Ігорю, ти з глузду з’їхав! — Крістіна спробувала вихопити в нього пакет з молоком. — Це ж абсурд!
— Ні, це логічно! — він відсмикнув руку. — А що абсурдного в тому, щоб кожен їв те, що сам купує? Ти ж сама хочеш жити окремо!
— Я не хочу жити окремо! — закричала Крістіна. — Я хочу, щоб ти не перекладав на мене свої борги!
— Мої борги? — Ігор зупинився й повернувся до дружини. — Крістіно, повторю: ми сім’я! У сім’ї немає «моїх» і «твоїх» боргів!
— Тоді я теж повторю: продай мотоцикл! — випалила вона. — Якщо ми сім’я, то я маю право сказати, що ми не можемо собі дозволити таку розкіш!
— Не смій! — заволав Ігор, і його обличчя скривилося від люті. — Не смій вказувати мені, що робити з моїми речами!
— Тоді й плати за нього сам! — Крістіна вперлась поглядом у чоловіка. — Хоча хвилину тому ти казав, що в шлюбі все спільне!
— Але не мій мотоцикл! — він розмахував руками. — Це мій транспорт, моя потреба!
— Твоя іграшка! — перебила його Крістіна. — За яку я маю платити!
— МАЄШ! — гаркнув Ігор. — Бо ти моя дружина! І якщо ти цього не розумієш, навіщо ми взагалі одружувались?
— Гарне питання, — тихо сказала Крістіна, і в її голосі з’явилась небезпечна нотка. — Навіщо ми одружувались, Ігорю? Щоб ти міг перекладати на мене свої борги?
— Щоб ми підтримували одне одного! — він вдарив кулаком по столу. — Але ти виявилась егоїсткою!
— Егоїсткою? — Крістіна підійшла до нього й подивилась прямо в очі. — Якщо ти вважаєш, що я не маю права вказувати тобі, що робити з твоїми речами — тоді й ти не маєш права вказувати мені, як витрачати мої гроші.
— Як це — не маю права? — він схопив її за плечі. — Я ж твій чоловік!
— А я твоя дружина! — Крістіна вирвалась із його рук. — І якщо ти маєш право сам вирішувати, брати кредит чи ні — я маю повне право самостійно вирішувати, на що витрачати свою зарплату!
— Значить, ти відмовляєшся мені допомагати? — холодно запитав Ігор.
— Відмовляюся, — твердо відповіла Крістіна. — І якщо тебе це не влаштовує — продавай свій мотоцикл.
— Ніколи! — закричав він. — Я краще з тобою розлучусь!
— Чудово! — вигукнула Крістіна у відповідь. — Розлучайся! Може, наступна дружина буде готова платити за твої забаганки!
Ігор стояв посеред кухні, важко дихаючи, а Крістіна дивилася на нього з холодною рішучістю. Між ними пролягла прірва, яку вже неможливо було подолати. І вони розлучилися.
Ігор не зміг жити з жінкою, яка не захотіла розгрібати його борги, а Крістіна була переконана, що не зобов’язана це робити — бо в разі розлучення, як і сталося, вона б лишилась у програші. А Ігор залишився зі своїм дорогоцінним мотоциклом…
Щоб не пропустити нові цікаві вам публікації, підписуйтесь на сторінку!Залишайте свої думки та емоції у коментарях, підтримайте вподобайками.
