З 2016 року не стало мого чоловіка. Того року нам обом виповнилося по 27 років, ми збиралися завести дітей, але сталося те, що сталося.
Приблизно півроку я була сама не своя. Не можу описати весь той клубок негативу, який не покидав мене. Стан просто кошмарний. Я зрозуміла, що значить “світ у сірих барвах”. Я дійсно сприймала реальність через чорну пелену.
В кінці 2017 року прийшла до норми, злізла з антидепресантів, зав’язала з алкоголем вечорами. Я не могла без пари келихів навіть заснути. Боялася, що так сопьюсь, але пронесло. Зараз до алкоголю навіть не торкаюся.
У тому ж році стала зустрічатися з чоловіком з роботи. Ці відносини мені були дуже потрібні, оскільки мені знову захотілося жити, відчувати себе потрібною, коханою.
Зовсім недавно дізналася через третіх осіб, що колишня свекруха всім своїм подругам розповідає, що це я “добив колись” її сина і взагалі мені б “слід було все життя в жалобі ходити”.
Ні сорому, ні совісті. Як можна таке взагалі говорити про іншу людину ?! Я вважала її нормальною жінкою до останнього часу. Шкода було, що вона втратила сина, а зараз крім почуття відрази нічого не відчуваю.
Як ви вважаєте, чи повинна дружина або чоловік все життя бути в жалобі?
– Віра Михайлівна, ну що ж ви самі йдете? Сказали б мені що вам потрібно,…
Вже темніло. Катя неспішно йшла вулицею. Восени в неї завжди був меланхолійний настрій, ставало сумно.…
Аня дізналася новину не від чоловіка - від свекрухи. Валентина Іванівна зателефонувала в перших числах…
Ігор був переконаним холостяком. Це було його власне визначення, яке він вимовляв з тією ж…
Поїзд заколисував. Весь вагон спав, Олі не спалося, Оля переживала. Найбільше вона переживала, як її…
Важкий навісний замок валявся в придорожньому пилу. Товста металева дужка була грубо перепиляна, а на…