Рік тому я познайомилася з Артемом, і ми майже одразу почали зустрічатися. Він із самого початку був серйозно до мене налаштований, а я до нього. Лише через три місяці стосунків він запропонував мені вийти за нього заміж, і я з радістю погодилася.
Весілля ми підготували, залишалося кілька місяців до урочистості. Після весілля вже хотіли купувати квартиру. Але за кілька тижнів до заповітної події Артем знайшов якийсь хороший варіант з квартирою і вирішив її екстрено купувати.
– Коханий, ми ж домовилися зайнятися цим питанням після весілля. Спокійно б, подивилися варіанти, обрали б рієлтора. А зараз навіщо у поспіху це робити, я не зрозумію? – поцікавилася я.
– Я ж кажу, відмінний варіант підвернувся, за оптимальною ціною. Та й подейкують, що скоро відсотки за кредитами збільшуватимуть. Іпотеку треба брати прямо зараз, як мені порадили, – пояснив Артем.
Я не стала далі сперечатися. Хай чоловік робить що хоче. Тим більше квартиру він купував за свої гроші, нічого з мене не вимагав. Тож нехай сам розбирається, вважала я.
Житло мій наречений придбав, вже готове до нашого переїзду. А от саме заселення він згоден відкласти на період після весілля. Ми продовжили вносити останні поправки до нашого урочистого заходу та насолоджувалися приємними клопотами.
Після весілля я зустрілась на каву з моєю подругою, яка приїхала з іншого міста, щоб видати мене заміж. Розговорилися про квартиру, подруга якраз також нещодавно займалася цими питаннями. Я розповіла їй нашу історію.
– А чоловік у тебе хитрий! Не дарма він купив квартиру просто перед весіллям. Напевно, ті люди, які йому порадили якнайшвидше взяти іпотеку, поки відсоток не підвищився, повідомили йому і про інші нюанси, – розповіла подруга.
– Христино, про що ти говориш? Я тебе не розумію, – чесно зізналася я.
– Ось ти наївна! Якщо квартира куплена в шлюбі, то вона належить вам. А те, що придбано до розпису, є власністю того, хто купив. Йому напевно хтось на вухо шепнув, що якщо ви скоро одружитеся, то краще вчасно оформити все на себе, щоб потім у разі розлучення не ділитися, – пояснила подруга.
Дивно, я про це навіть не думала. Які всі меркантильні навколо, коли турбуються про такі речі. Ну на чоловіка квартира оформлена і далі що? Він же сам сплачував початковий внесок, у ремонт зараз вкладатиметься. Якщо ми з ним розлучимося, мені чужого не треба. Ну а якщо дітей сплануємо, то все у будь-якому разі у спадок дістанеться їм. Я була спокійна.
Але через кілька місяців після весілля потрібно було в черговий раз платити іпотеку. Я теж працювала і заробляла хоч і менше за Артема, але не набагато. Збираючись до банку, чоловік звернувся до мене.
– Кохана, а ти не хочеш хоч раз взяти участь у сплаті платежу? Я не кажу навпіл поділити, але бодай якусь частину, – запропонував він.
І тут я згадала слова подруги. Мене обурило, що чоловік вчинив по-хитрому, а тепер вважає, що я продовжу дозволяти вішати мені локшину вуха. Тож я прийняла тверду позицію.
– А чому це я маю платити іпотеку? Це ж твоя квартира. Ось ти й плати, – відповіла я.
– Ну, взагалі-то ти в цій квартирі теж живеш, – відповів Артем.
– І що далі? Якщо ми раптом розлучимося, мені від цієї квартири нічого не дістанеться. Ти думаєш, я не знаю, навіщо ти так поспішав її купити? То чому я маю платити не за свою квартиру? А те, що я в ній живу… ну так я ніби твоя дружина! Чи тобі треба платити за оренду? – обурилася я.
Ми ще довго сперечалися, але потім Артем не витримав, грюкнув дверима і поїхав до банку. Я була задоволена тим, що досягла свого. Але осад від розмови лишився. Тепер ось думаю, як бути, якщо подібна розмова виникне знов. Дуже б не хотілося лаятися з чоловіком через пару місяців після весілля через гроші та житлове питання.
