Третій день чоловік ходить похмуріше за хмару, я теж не в настрої, а причина в тому, що його батьки оголосили, що в них через тиждень відпустка і вони взяли квитки до нас. Свекруха вважає, що ми маємо бути щасливі від того, що вони всім табором на два тижні приїдуть до нашої двокімнатної квартири.
У чоловіка родина велика. Мама, тато, середній брат сімнадцяти років та молодша сестра восьми років. Тобто до нас їдуть чотири особи, яких треба буде десь розташувати, годувати, напувати та розважати. Приїдуть вони, як завжди без грошей, у цьому я просто певна. Є торішній досвід такого ж їхнього візиту.
Ми з чоловіком живемо у великому місті. У нас тут вже куплена двокімнатна квартира в іпотеку, ми обоє працюємо, з обережністю думаємо на тему дитини. Хочеться й іпотеку закрити, і для себе пожити, та й старими батьками бути теж не хочеться. Поки ми схиляємося до якнайшвидшого закриття іпотеки, а далі вже подивимося.
Одружені ми з Володею вже сім років, одразу після університету розписалися, а раніше з першого курсу зустрічалися. З батьками я його знайома, але зазвичай ми спілкувалися телефоном.
Їздили до них лише кілька разів на пару днів. І їхати далеко, і робити там особливо нема що. Але жодного разу ми не приїжджали з порожніми руками, завжди щось привозили до столу, розуміючи, що два зайві роти для сільської родини, де працюють лише дві людини, це все-таки навантаження.
Самі родичі чоловіка до нас не їздили. Вони до минулого року тримали худобу та город, але минулого року пішов якийсь мор і худобу було вирішено більше не заводити. За городом вони попросили наглядати якихось родичів, а самі повним складом вирішили завітати до нас.
Люди приїхали зовсім без грошей. Але це не страшно. Гостей вже якось прогодуємо, хоча чотири людини, ніхто з яких на відсутність апетиту не скаржиться, це просто бездонна дірка в холодильнику.
Найгірше було те, що вдома сидіти чи просто гуляти, насолоджуючись красою міста, родичі не хотіли. Їм потрібна була культурна програма, яка оплачувалася з нашої кишені.
Усі походи в кіно, кафе, боулінги, аквапарк та інші розважальні заходи на чотирьох вставали нам у кругленьку суму. Все, що ми відклали на дострокове погашення іпотеки, було витрачено.
До того ж гості почували себе як вдома у прямому значенні цього слова. Приходжу я якось із роботи, а свекруха в моєму халаті ходить, наче так і треба. Навіть не спитала, просто пішла до кімнати, порилась в шафі, вибрала, що їй треба й одягла.
Дивитися телевізор допізна, влаштовувати перекуси опівночі, ще й в нас питають, чи не хочемо ми бутербродів, користуватися моєю косметикою і гардеробом – все це вони робили як господарі. А от якщо треба допомогти прибрати або приготувати – то тут вони згадували, що вони гості.
З роботи приходиш, а тобі одразу запитання – ну, що у нас на вечерю буде чим невістка порадує. А невістці дуже хочеться лягти, витягнути ноги та щоб її не чіпали.
Але доводилося вставати до плити, бо чоловік приходить з роботи ще пізніше, і за цей час його рідня, яка знемагала від голоду, мене задовбала б в край.
Коли рідня нагостювалась і нарешті поїхала, ми з чоловіком тиждень приходили до тями. Потім провели бесіду, де я чесно висловила йому все своє невдоволення, наголосивши на моментах, на які сам чоловік уваги не звернув чи не помітив.
Чоловік і сам не зрадів такому сімейному ярму, але не гнати ж рідню, яка перший раз приїхала погостювати.
Я чесно думала, що тепер років п’ять свекри спілкуватимуться з нами лише телефоном. Вони там ділилися планами знову завести худобу. Але, мабуть, щось у планах змінилося, бо тварин вони так і не завели, на роботі у них відпустка, яку вони мають намір провести у нас.
Володі я своє чітке “ні за що” висловила одразу. Ще раз на два тижні потрапити в цей дурдом – ну вже вибачте. Я все розумію, свекри знайшли, куди виїжджати зі свого ведмежого кута, там і годують і розважають, дуже зручно так у відпустку їздити. Але моя психіка, ні мій бюджет це не переживуть знову.
Чоловіку я заявила, що він повинен поговорити з батьками, вони дорослі люди, повинні зрозуміти, що нам важко їх приймати на два тижні на повний пансіон. Та й взагалі, два тижні – це дуже довго.
Володя мнеться, каже, що батьки образяться, якщо він скаже їм таке. Але мене образа його батьків не турбує. Боїшся образити? Підбирай слова так, щоб вони не ображалися.
Але якщо вони приїдуть, то я з речами переїду до батьків. І ще дуже велике питання, чи повернусь я потім назад. Мені такі щорічні атракціони ні до чого, одного разу цілком вистачило. Чи нормальна в мене позиція? Чи може все ж таки треба терпіти заради чоловіка та його відносин з батьками?
