Заміж я вийшла рано, але моя численна рідня нічого не мала проти, тому що мій майбутній чоловік сподобався їм одразу і головне навіть бабусі, якій важко було догодити. Подруги мені теж всі заздрили, він гарний, товариський, впевнений у собі і старший за мене на п’ять років.
Але дуже скоро я зрозуміла, що Ігор любить подобатися всім і все вирішує сам, вважаючи, що його рішення єдине правильне.
Наприклад, відпустку планує, не порадившись зі мною: замість поїздки на море їдемо на річку там, де він може ходити на рибалку. Якщо я починаю нагадувати, що я хотіла поїхати на море, він дивується і каже, що купатися та засмагати можна і на річці і не обов’язково їхати так далеко, та й дешевше вийде подорож.
Мої інтереси ніколи й ні в чому не враховуються, у свій час чоловік навіть хотів, щоб я одягалася тільки так, як подобається йому, але я відстояла своє право купувати собі одяг самостійно.
З часом я зрозуміла, що мені це вже набридло, і я більше не хочу бути з ним разом, але як розлучитись?Родичі мене не зрозуміють. Може здатися дивним, але ми звикли всі так тісно спілкуватися, що доводилося зважати на їхню думку.
Але далі так жити я не хотіла, і як я і припускала, рідня моє розлучення не схвалила. Особливо бабуся довго не могла зрозуміти, що мене не влаштовувало.
Через два роки я познайомилася з Дімою, він повна протилежність моєму колишньому. Спокійний, уважний, і зовнішністю теж поступається Ігореві, але я відразу зрозуміла, що це та людина, з якою я хочу бути разом. Коли почала ходити з ним у гості по черзі до родичів знайомитись, тому що у нас так заведено, то вони навіть у його присутності показували, що не схвалюють мій вибір.
Діма намагається не помічати такого ставлення, іноді навіть бабусині зауваження зводить до жарту, але я бачу, що йому це все неприємно. Я поки що приховую, що в нас і дата весілля вже призначена. Нервуюся, як вони там поводитимуться і чи всі захочуть прийти.
