Я втомився, від того, що всім винен.
Мені 47 років, я дуже непогано заробляю, і тому всі численні родичі, близькі й не дуже, вважають, що я маю всім фінансово допомагати. Я не проти допомагати батькам, своїм та дружини, і це я роблю, та й завжди робив. Ще за добротою чи дурістю душевною, допомагав молодшому братові та його сім’ї, а оскільки допомагав їм, допомагав і сім’ї сестри дружини, та й іншій рідні.
І всі стали вважати це нормою. Якщо що трапиться – одразу до мене. Можна брати гроші в борг і не віддавати, а потім говорити, мовляв, пробач борг, і приходити брати знову. Можна постійно просити оплатити відпочинок, додати грошей на покупки і т.д.
Настала пандемія – доходи просіли. І тут з’ясувалося, що я маю купити племінникам квартири (хоча б однокімнатні), а дітям сестри дружини оплачувати навчання.
Я вибухнув – усім сказав, куди їм йти і ще й про борги нагадав. В результаті мої батьки спілкуються зі мною холодно, батьки дружини теж, хоч від фінансової допомоги на свою адресу не відмовляються.
Хто мене підтримав, то це дружина. Сказала, що це перебір, і ми маємо лише батькам і вистачить допомагати невдячній рідні.
Найнеприємніше – пояснити ситуацію нашим дітям, з ними також почали спілкуватися по-іншому, а вони цього не можуть зрозуміти. Як це розповісти дітям, не знаю, хоч вони вже великі, 13 та 18 років.
І ще момент: нам із дружиною стало простіше жити, коли не стало постійних родинних посиденьок тощо. Ми раптом зажили повноцінним життям, нікому не повинні допомагати, ніхто не треться у нас у домі.
Може, це егоїзм, але як добре стало зі скороченням спілкування з батьками з обох сторін. Двічі на місяць зустрічатися, виявляється, більш ніж достатньо. Не дзвонить ніхто, і я не хочу повернення до колишнього формату стосунків із ріднею. Тим паче, з’явилося більше грошей які я можу витратити на свою родину, а не на чужих мені людей.
Досі не можу схаменутися після приниження, яке влаштував мені власний чоловік. Як після такого дивитися…
Після заміжжя ми переїхали до рідного міста чоловіка. Винайняли однокімнатну квартиру. Мені подобалося наше життя,…
Коли мені було сім років, моєї мами не стало в лікарні, під час того, коли…
Я понад рік перебуваю у шлюбі. З батьками мого чоловіка я завжди була у чудових…
У дитинстві я мала чітке відчуття, що мене привели на світ тільки для того, щоб…
Ось вже двадцять три роки я одружена з людиною в якої дуже непростий характер. Сучасні…