Родичі, що з мого боку, що з боку чоловіка, зовсім берега сплутали. Ми, звичайно, люди гостинні та добрі, але нам не подобається, коли нам намагаються сісти на шию. А наша рідня саме цим займається.
Річ у тім, що ми три роки тому купили дачу. Нам із нею ніхто не допомагав, зате тепер рідня взяла моду всі свята відзначати там. Нас навіть питати вже перестали.
Наші із чоловіком сім’ї – суто міські жителі. Ні в нашої родини, ні в сім’ї чоловіка жодних дач та будинків у селі не було, і з цього приводу ніхто ніколи не переживав. Копатися на грядках наші родичі не люблять.
– Ми не так мало заробляємо, щоби їжу вирощувати, – вважають мої батьки. Свекри дотримуються такої ж думки. Простіше купити, адже зараз із цим проблем вже немає.
А ось на нас із чоловіком стався збій. Мені завжди хотілося жити якомога далі від міста, щоб свій дім та жодних сусідів над головою. А чоловікові подобається копатися на городі.
За всі квіти у нашому будинку відповідає саме він. А коли на балконі стали з’являтися помідорна розсада та зелень, стало зрозуміло, що настав час думати про покупку будинку чи дачі.
Будинок ми поки не тягли та й сумнівалися, а чи зможемо ми там жити. Це тільки на перший погляд, там все просто і легко, а насправді роботи в будинку набагато більше.
Тому ми вирішили, що спочатку купимо дачу, перевіримо, чи зможемо ми жити поза містом, а потім вже дивитимемося.
Три роки тому ми нарешті змогли купити омріяну нерухомість. Дача була в хорошому стані, але років п’ять стояла порожня, тому довелося дещо змінювати та оновлювати. Навіть теплий санвузол прибудували та веранду засклили.
Робили все самотужки, родичі допомогу не пропонували, тільки посміювалися, що ми самі на свою голову проблем знайшли. Ми про допомогу і не просили, якщо чесно. Але відповідати на глумливі питання з приводу нашого “маєтку” вже реально втомилися.
Минулого року у травні ми запросили рідню до себе на дачу. До цього там бували моя сестра з чоловіком, але на той момент була активна фаза будівництва та внутрішнього ремонту будиночка, тому виглядало все непривабливо.
А тут усі роботи завершено, чоловік собі навіть стаціонарний мангал склав і альтанку до краси довів. Загалом було куди покликати рідню.
Родичі погодилися неохоче, але приїхали. І наші батьки були, і моя сестра з чоловіком, і сестра чоловіка з чоловіком і дітьми. Усі раптово оцінили нашу дачку гідно. Якби ми знали тоді, у що це нам виллється, то не стали б нікого запрошувати та переконувати.
А після цієї події на нас посипалися прохання відзначити у нас на дачі дні народження, річниці, професійні свята та інше. Напевно, ми б із чоловіком навіть не стали б особливо протестувати, якби родичі поводилися нормально.
Але зазвичай всі турботи з підготовки та прибирання території лежали на нас із чоловіком. Доводилося приїжджати раніше за всіх і їхати пізніше за всіх.
А під час свята бігати приносити та уносити тарілки, стежити за мангалом, підказувати, що де знаходиться. Сміття та посуд після свята теж були на нашій совісті. Люди ж відпочивати приїхали.
Таке ставлення почало бісити, особливо коли прохання перестали бути проханнями. Нас просто ставили перед фактом, що наступних вихідних у нас на дачі буде якийсь рух. І без нас ніяк, адже ми господарі.
Але останнє було досить умовним, як виявилося. Моя сестра пішла далі – вона туди приїжджала з колегами, щоб відзначити якусь їхню подію. Дублікат ключів вона взяла у батьків, а нас ніхто до відома поставити не вважав за потрібне.
Про те, що на ділянці були гості, ми побачили самі. На ділянці пакети зі сміттям, які вже розворушили тварини, птахи та вітер, у самому будиночку у раковині посуд. За тиждень вода застоялась і почала жахливо смердіти, а на рештки їжі повилазили мухи.
З’ясувати, хто там господарював, труднощів не склало. Ключі були лише у нас та моїх батьків. Їм я й зателефонувала.
Мама відпиратися не стала і сказала про сестру. Та теж нічого приховувати не стала, не бачила причин. Так, приїхали та відпочили. А що таке?
Нам не сказала, бо турбувати не хотіла. А про сміття та посуд вона просто забула. Збиралася приїхати та прибратись, але не склалося.
Потім було таке, що ми займаємося в суботу своїми справами у себе на дачі, як під’їжджає кілька машин, звідки виходить сестра з дітьми, і ще кілька мам з дітьми. Це сестра вирішила допомогти подрузі та надати нашу дачу для проведення дитячого дня народження.
Сестра заявила, що вони все потім приберуть, ми можемо не переживати та взагалі не звертати на них увагу. Але важко це зробити, коли по ділянці гасає сім шестирічних дітей.
Чоловік відправив сестру з її подружками сам. Вона ж на нас ще й образилася, що ми її підвели та підставили перед подругами.
Вирішили з чоловіком, що настав час припиняти ці походження. Ключі тепер зберігаються тільки у нас, жодних чужих свят та чужих гостей на нашій дачі, тільки на наше особисте запрошення.
Родичі на нас образилася, ми поводимося не по-родинному, це ж всього якась там дача. Ось нехай собі “якусь там дачу” куплять і роблять все, чого душа забажає. А на своїй дачі будемо господарювати тільки ми.
