У мене багатий досвід в плані відносин. Я побувала і розлучницею, і мене покинув чоловік. Багато що пережила в своєму сімейному житті, а тому і зробила хороший висновок, що не треба церемонитися з розлученнями, таємними зустрічами і іншим.
Що себе по шматочку хвіст рубати? Розлучила – забирай. Якщо чоловік налаштований піти з сім’ї. Треба міцно забути всі ці старі моралі радянських тіток. Не звертати уваги на плітки, бути нахабніше.
Ніхто зараз з дружин не біжить до профкому на роботу, щоб поскаржитися на свого чоловіка. Світ зараз інший.
Розповім, як у мене вийшло. В кінці 90-х, я, будучи ще молодою і красивою дівчиною, закохалася в бізнесмена. Він був одружений, у нього вже була семирічна дочка.
Сам він мене на 10 років старше. Мене той факт, що він одружений, дуже сильно засмучував, тим більше я чула про його дружину, що вона з такою хваткою жінка, всюди у неї знайомства, і якщо дізнається, мало не здасться.
Ми з цим чоловіком таємно зустрічалися. Я страждала, та й він теж. Любов була пристрасна.
Подружки всі мене відмовляли від зустрічей з ним, говорили: «Ти що, з глузду з’їхала? Пошкодувала б його сім’ю, адже дитина там росте! ».
Я все розуміла, що там дочка, але серцю ж не накажеш. Мій коханий метався від мене до сім’ї, і так цілих два роки. Не знаю, хто саме, але знайшовся «доброзичливець», який розповів дружині про наші відносини.
Я тоді вчилася, жила в гуртожитку. Ось вона до мене і приїхала, коли я в кімнаті була одна. Прийшла вся така дама виряджена, дорогими парфумами пахне. Подивилася на мене так презирливо і каже: «Ти чого трясешься? Не бійся, я тобі нічого поганого не зроблю. А я то і думала, до кого мій чоловік все бігає? Відчувала, що коханка є.
Виганяла його з дому, а він весь час повертався, клявся, що у нього нікого немає. Але я все ж тебе знайшла. Можеш забирати мого чоловіка. Віддам прямо сьогодні. Я не користуюся б / у товаром.
Ми з донькою і без нього проживемо, а платити аліменти він обов’язково буде! ».
Вже на наступний день мій коханий забрав мене на знімну квартиру. Його колишня дружина зробила, як і обіцяла. Мало того, що весь бізнес у нього забрала, так ще й на аліменти подала. А ми розписалися. І пішов мій чоловік простим робітником на завод.
Правда, потім вивчився, зараз вже став великим начальником, у нас квартира, машина. Але справа не в цьому. Я спочатку його не через гроші полюбила.
Народилися у нас двоє дітей. Чи зраджував він мені? Я не знаю, не ловила. Але останні три роки у нас дуже зіпсувалися з ним стосунки.
Весь час намагався бути поза домом, навіть відпустку вимагав роздільну. Та й подружній обов’язок вже давно зійшов «нанівець». Жили як брат з сестрою. Потім я дізналася, що у нього давня любов, причому з моєю самотньою приятелькою. Добре шифрувалися.
Як би мені не було боляче, я зібрала чоловікові валізи і вигнала. Він пішов, але через два дні повернувся, мовляв, пробач.
Сказав, що все раніше було, але вже порвав з нею. А мені навіть з ним в одній кімнаті перебувати огидно.
Я пішла до розлучниці. Вона вся в риданнях, вибачення у мене просить. Каже: «Як я можу розбити сім’ю, у вас дітки!». А я кажу: «А всі три роки тобі було байдуже на дітей?».
Вона щось белькоче про мораль, про погану карму, про плітки, про те, що все неправильно, не по-людськи. Вона готова відмовитися від кохання заради збереження нашої сім’ї.
Але мені це не потрібно. Поїхала додому, викликала таксі, забрала валізи чоловіка і відвезла до коханки. Поставила сумки їй в коридорі і кажу: «Забирай назовсім. Я відпускаю! ».
У глибині душі я розлучницю навіть розуміла. Адже самій колись довелося бути на її місці. Чесно кажучи, місяць потім ридала в подушку, але вже себе переборола.
Звичайно ж, я ще сподіваюся на своє щастя. Мені тільки сорок з маленьким хвостиком. Можливо, мій майбутній обранець теж буде одружений. Якщо мені доведеться теж його відвести до себе, я це зроблю. Життя, знаєте, таке ось.