Розлучилася три року тому. Залишилася одна з сином. Особисте життя влаштувати не виходить, нікому не потрібна чужа дитина, чоловіки, які були постійно намагалися рахувати мої гроші, хоча в них нічого не просила…

Чому у мене не виходить влаштувати особисте життя після розлучення?

Мені 30 років, в розлученні, є дитина чотирьох років. Розлучилися 3 роки тому – чоловік не працював і не працює, часто п’є, хоча, в цілому, і сина любить, і може, коли тверезий, з ним посидіти, погуляти, пограти, сходити в лікарню і т.д.

Жила з мамою і сином, зараз зняла житло, з’їхала з дитиною (з мамою дуже складні відносини, важка людина, тому батько і пішов від неї, не засуджую його).

За 3 роки кілька разів намагалася влаштувати особисте життя, але нічого доброго з цього не вийшло. Всім або не потрібна чужа дитина, або чоловіки самі як діти, прилаштовуються на дурняк, ще й мої гроші рахують.

Виглядаю непогано, багато людей це помічають, працюю, нормально заробляю. Сина дуже люблю, все для нього роблю. Але в душі порожнеча. Темрява і морок безпросвітний просто. Люблю давнього друга, але він відносин не хоче, хоча і сам небайдужий до мене. Здається, виходу немає.

Виросте син, я йому стану не потрібна і залишуся на самоті з десятьма котами, напевно. В цілому, ніби все нормально, якщо дивитися на життя об’єктивно: робота, будинок, син, спілкування з людьми.

Але я втомилася. Втомилася одна тягнути все на собі. Хочеться просто тепла, ласки, уваги, не просто коханця, а саме душевного тепла, підтримки. І розумію, що все одно нічого не буде. Бачу, що і розлучені жінки заміж виходять, і живуть непогано. Але мені не щастить, та й завжди не щастило. Напевно, в мені причина, але не можу її знайти.

Що не так роблю? Начебто, не гірше за інших живу і веду себе, а в особистому житті морок суцільний. Дуже втомилася. Як з цього замкнутого кола вирватися, не знаю. Та й розумію, що не дівчинка молода вже, роки минають, кому я потрібна? Незавидна партія, напевно. Просто не знаю, кому ще виговоритися, тому пишу свою сповідь тут.