– Синку, а я думала, ми у нас на дачі день народження Владика відзначимо. Я другі вихідні прибирання туди їжджу робити.
– Батько садові меблі підремонтував… – Людмила розмовляла телефоном з власним сином, але голос жінки тремтів так, ніби вона складала іспити перед комісією.
– Мамо, ну по суті, ніякої різниці немає. Віка так захотіла … – відповів Денис, при цьому в його голосі виразно відчувалася невпевненість.
– Ага! Звісно, Віка! Я знаю, хто так захотів… — голос Людмили став впевненішим, але при цьому був схвильований.
– Мамо, ну так, організацією займається Маргарита Євгенівна, але ж вона теж бабуся, – продовжив Денис.
– Гаразд, синку, в ресторані, так в ресторані. Я піду, мені в крамницю треба, – Людмила не хотіла обговорювати цю тему, і розуміла, що Денис теж почувається не у своїй тарілці.
– Ну так, а на день народження ви з батьком прийдете? – спитав хлопець.
– Денисе, ну звичайно прийдемо. Владик же наш єдиний онук! Про що ти питаєш… – сказала Людмила і поклала слухавку.
Справді, сумнівів у Людмили не було. Вона любила єдиного онука. Тільки сам формат майбутнього свята жінці категорично не подобався.
І добре б, якщо ресторан обрали батьки, але ж ні! Так вирішила Маргарита – сваха. І ні дочка Віка, ні, тим більше зять Денис, заперечити химерній жінці не можуть.
До майбутньої урочистості Людмила вирішила підготуватися. Купила собі сукню, чоловікові білу сорочку. Зрозуміло, не забула і про подарунок Владику. Купила машинку на пульті керування, про яку він давно мріяв.
У призначений день Людмила попрасувала чоловікові штани та сорочку. Сама одягла куплену сукню, зробила просте укладання. Жінка подивилась у дзеркало.
У цей момент вона мимоволі згадала минулий день народження онука. Тоді Людмила наполягла, щоб відзначали у них вдома.
З самого ранку бабуся та дідусь прикрашали кімнату кульками, накривали святковий стіл, готували подарунок для іменинника.
Невістка Віка не раз пропонувала:
– Людмило Олексіївно, може, я прийду і допоможу вам? Стільки клопоту…
– Ну, що ти, Віко! У вас і так турбот повно щодня з малюком. Ви збирайте іменинника та приїжджайте. А ми вже з дідом тут все підготуємо! – Відповідала Людмила Олексіївна.
З невісткою у Людмили якось одразу склалися теплі взаємини. Але ось сваха, тобто мама Вікторії – це було щось.
На день народження онука вона приїхала пізніше за інших гостей.
– У салоні краси затрималася. Вирішила ще манікюр зробити, – пояснила Маргарита своє запізнення.
Людмила нічого не відповіла, тільки кивнула у відповідь. Що тут скажеш… Але найцікавіше почалося за столом.
– Салати із майонезом? Риба у клярі? Людмило, я звичайно перепрошую, але ви хоч щось чули про здорове харчування? Все-таки у нас дитяче свято… – з усмішкою питала сваха.
– Ну, якщо в міру, то все можна, – Людмила не любила конфліктувати.
– Ну так, ну так, звичайно… – скривилася Маргарита.
Владик задув свічки на святковому торті, який Людмила спекла сама. Бабуся відрізала перший шматочок і, по традиції, поклала на тарілочку імениннику.
– Віка, багато не дозволяй йому їсти! Зовсім уже з глузду з’їхали! Торт з масляним кремом дитині! – одразу скомандувала Маргарита.
Владик із задоволенням пив чай із тортом. Але бабуся Маргарита не вгамувалася:
– Віка, забери в нього тарілку! – закричала через весь стіл Маргарита Євгенівна дочці.
Віка кинула короткий погляд на свекруху, але тарілку все ж таки відсунула. Людмила бачила, як потім Маргарита відвела доньку вбік і щось роздратовано говорила їй, вказуючи на стіл та кульки, розвішані на стінах.
Відчувалося напруження. Людмила підійшла до невістки:
– Вікторіє, може, щось не так?
– Ну що ви, Людмило Олексіївно, все добре, і Владик задоволений, – з усмішкою відповіла дівчина.
Невістка і свекруха розмовляли, і саме в цей час почувся голос Маргарити.
– Не можу більше сидіти у цій задушливій норі! Знайшли, де день народження дитині відзначити – у квартирі! Вікторіє, я додому, – голосно сказала Маргарита, махнувши дочці.
При цьому на сваху жінка не звернула взагалі ніякої уваги, начебто тієї не було.
Всі гості залишились задоволеними святом. Єдина, кому не сподобалося – Маргарита. Людмила після святкування втомлено прибирала тарілки зі столу. Вона була задоволена заходом, хоча на душі відчувався неприємний осад. Осад від поведінки Маргарити.
Людмила подивилася на себе в дзеркало – начебто все пристойно, і сукня личить. Проте настрій був зовсім не святковий. Організацією дня народження займалася Маргарита.
Вона замовила дорогий ресторан. Хоча навіщо це було зроблено, Людмила зовсім не розуміла. Ну добре б дитяче кафе, але ресторан…
Своє рішення сваха пояснила так:
– Нехай дитина звикає цінувати справді гарне, а не безцільно стрибати навколо сумнівних аніматорів.
Людмила спочатку хотіла втрутитися, але згодом передумала. Вирішила, хай Маргарита організовує на власний розсуд…
…У ресторані Людмила з чоловіком Володимиром почувалися ніяково. Та й атмосфера зовсім не відповідала дитячому дню народження.
Виникало відчуття, що Маргарита влаштувала захід для своїх друзів, але ніяк не дитяче свято. Тільки одна пара була з дитиною – приятель Дениса з дружиною. Решта – дорослі.
За столом відчувалася напруга. Маргарита жваво командувала офіціантами, Денис та Віка сиділи за столом.
Владик дивився великими сірими очима на незнайомих дядьків і тіток, відверто не розуміючи, навіщо його привели в цей заклад. Ні різноколірних кульок, ні клоунів, ні торта зі свічками. Жодних веселощів…
Страви були специфічними. Так зване, корисне харчування. Звичайно, більшість запрошених гостей їли це із задоволенням, але не сам іменинник.
Людмила з чоловіком привітали онука, посиділи, так би мовити, для пристойності та почали збиратися додому.
– Мамо, ви вже йдете? – Спершу підійшов Денис, а потім підтягнулася Віка.
– Так. Посиділи й годі. Ще справи вдома потрібно зробити, – відповіла Людмила.
– Дякую за машинку. Владик дуже задоволений, – підтримала розмову Віка.
– Та нема за що, Вік. Наступними вихідними у суботу приїжджайте на дачу, – сказала Людмила на прощання.
Людмила з чоловіком їхали додому на таксі та дивувалися – як можна було організувати дитячий день народження в ресторані, і просто сидіти за столом, обговорюючи політику та світські новини.
– Любить сваха все зробити з пафосом під себе, – вірно помітив Володимир.
– Та вже ж! Не дитячий день народження, а дідько знає що! – цілком слушно обурювалася Людмила.
Наступних вихідних вони поїхали на дачу. Людмила підготувалася ґрунтовно: купила продукти, запросила у гості сусідів по дачі з дітьми та онуками.
Коли приїхали Денис, Віка та маленький Владик, усі були вже у зборі, а стіл накритий.
– Людмило Олексіївно, ну навіщо ви? Адже це зайві витрати, та й клопіт, – сказала невістка, підійшовши до свекрухи.
– Так, мені не важко, Вік. Просто вирішила внучку ще раз відзначити день народження. Подивись, який він задоволений. Ходімо всі до столу, – запросила Людмила.
День пройшов чудово. Всі з великим задоволенням їли й шашлики, і салати, і фрукти, і торт, який дбайлива бабуся своїми руками спекла для коханого онука.
І, найголовніше, не було гнітючих поглядів та постійної напруги. Усі жартували, сміялися, веселилися.
Увечері Віка підійшла до свекрухи.
– Людмило Олексіївно, дякую вам величезне! Так душевно та весело давно не сиділи. Нам усе дуже сподобалось.
– Та про що ти говориш, Вік?! Адже мені організувати все це зовсім нескладно було.
І Віка, і Людмила в душі розуміли, що чудова атмосфера вийшла тільки тому, що на це свято не було запрошено Маргариту Євгенівну.
Згодом з’ясувалося, що маленький Владик похвалився перед бабусею Маргаритою, що баба Люда влаштувала йому ще один день народження на дачі. При нагоді Маргарита не проґавила можливості вколоти сваху за це.
– Ну, ось ви ж мене на дачну вечірку не запросили. Хоча самі гуляли1 На мій погляд, так робити просто непристойно.
– Рито, ну що ти? Не було у нас жодної вечірки. Просто зібралися із сусідами та діти приїхали, – незворушно відповіла Людмила Олексіївна.
– Ну, ну… А, якщо хочете знати, я не дуже й засмутилася з цього приводу, – пирхнула Маргарита.
– Ось і правильно, – спокійно відреагувала жінка.
…Через кілька місяців Людмила знову збирала рідних і друзів тридцять першого грудня, щоб зустріти Новий Рік. Без особливого бажання, але заради підтримки родинних взаємин, Людмила Олексіївна зателефонувала до свахи, щоб запросити її на сімейне свято.
– Дякую, обійдуся, – зневажливо пирхнула жінка і поспішила покласти слухавку.
Увечері Людмила Олексіївна вирішила поговорити із Вікою.
– Вік, я сваху запрошувала на Новий Рік до нас, але вона начебто скривджена. Напевно, все ще з минулого разу… Може ти поговориш з матір’ю, а то якось не зручно, – обережно завела розмову свекруха.
– Ну, не хоче, як хоче! Ви менше на неї звертайте уваги. Я й сама так останнім часом роблю. Іноді так і хочеться їй сказати – не випендрюйся, мамо! На цей раз ми приїдемо з ранку, щоб допомогти вам накрити на стіл, – спокійно відповіла Віка.
Свято вийшло чудовим. Усі веселилися, вітали одне одного, запускали феєрверки. Людмила дивилася на різнобарвні вогники в небі і як дитина плескала в долоні…
Поруч стояли друзі, сусіди та, звичайно ж, найближчі – син із невісткою та внучок. Усі були задоволені та щасливі.
У цей момент Людмила раптом подумала – а може, й справді на таких людей як сваха, треба просто менше звертати уваги…
А ви що скажете з цього приводу? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки.
