– Не свисти, бо грошей не буде! – Крикнула Ольга з кухні.
– А у нас їх і так немає, – огризнулася сімнадцятирічна Ганна.
Ольга, що нарізала картоплю, з гуркотом жбурнула ніж на стіл і важким кроком попрямувала до дочки. Аня сиділа за стареньким ноутбуком і щось читала.
– Ти така розумна, Ганно. А звідки, гадаєш, їжа в холодильнику береться? А комуналку хто оплачує? А одяг тобі хто купує?
– Одяг я купую собі сама з минулого року, – байдуже видала Аня.
– От як ти заговорила. А що, я мало для тебе робила? Ти егоїстка, зрозуміла? І мене цими словами ображаєш.
Дівчина нічого не відповіла. Вона вдала, що вчитується в статтю. Ольга скривджено розвернулася і пішла на кухню.
Останній рік їй стало важко жити під одним дахом із дочкою. Ганна почала часто огризатися, часом не розмовляла з матір’ю кілька днів.
Ольга списувала це на пубертатний період, і на зарозумілість дочки. Адже Аня рівно рік тому знайшла хороший підробіток після школи.
У неї з’явилися деякі кишенькові гроші, і вона стала сама собі купувати все необхідне – від гігієнічних товарів, до речей та косметики.
Ольга злилася на дочку і вважала її невдячною. Вона працювала на двох роботах, щоб зводити кінці з кінцями.
З восьмої ранку і до шостої вечора вона працювала продавчинею у крамниці, а після короткої перерви бігла до сусідньої пекарні, де підміняла касира до десятої вечора.
У вихідні вона брала підробіток, прибираючи кілька офісів у місцевому торговому будинку, доки не відвалювалися ноги.
Ольга міцно сиділа в борговій ямі, але намагалася не падати духом. Її мрією було якось закрити всі кредити, та зажити як справжня «біла» людина.
У моменти відчаю Ольга злилася на батька Ганни, який пішов від них понад десять років тому. І ображалася на рідних, які припинили усіляке спілкування з її сім’єю.
А тепер і підлітковий бунт наздогнав Аню, дедалі більше вибиваючи ґрунт з-під ніг Ольги. Вона трималася з останніх сил.
На кухні Ольга нарізала картоплю для овочевого супу. Кілька днів тому вона отримала зарплату, але на карті залишалося лише кілька тисяч.
Куртку було вирішено купити після підробітку, а про смачну яловичину і не йшлося. Слова доньки так і врізалися в пам’ять Ольги, і вона почала злитися ще сильніше.
– Ай-ай! – Крикнула Ольга, засунувши палець, що кровоточить, в рот.
Вона кинула ніж убік, звалилася на стілець і заплакала. Аня, почувши крик матері, одразу прибігла на кухню.
– Що сталося?
– Нічого! – гаркнула Ольга. – Порізалася я. А могла б і допомогти, а не стирчати за компом.
– Ти ж знаєш, що я займаюся. Я тобі одразу сказала, що допоможу, але трохи пізніше, – ображено сказала Ганна.
– Ага, допомогла б вона, – процідила Ольга.
Донька глянула на матір і знизавши плечима, пішла до себе в кімнату.
– Правильно, йди. Навіщо матері допомагати? Я ж ні чорта для тебе не роблю, як виявилося.
– Почалося, – тихо сказала Аня, і зачинила двері до своєї спальні.
У їхній квартирі панувала атмосфера непорозуміння та втоми. Ольга та Ганна стали жити кожна у своєму світі.
І якщо сама Ольга прокидалася з однією думкою – виплатити якомога швидше борги, то її дочка робила все, щоб вступити на бюджет до університету, та виїхати нарешті з дому матері. Їй залишалося потерпіти лише пів року.
Вона сиділа за ноутбуком, вчитуючись в статтю. Мати за дверима демонстративно шуміла. Таке відбувалося щоразу, коли вона вимагала до себе уваги.
Обличчя Ганни скривилося. Усередині вона молилася, щоб Ольга не вломилася до неї в кімнату і не продовжила свою вічну тираду про егоїзм, втому, та проблеми.
Бічним зором Аня побачила, що маленька керамічна корівка, в якій вона зберігала свою «заначку», стоїть на іншій полиці.
Спочатку вона подумала, що сама переставила фігурку, але, взявши до рук скарбничку, зрозуміла, що вона порожня.
– Мамо! – крикнула вона з усієї сили, і з гуркотом відчинили двері.
Ольга здригнулася та обернулася до дочки, яка вже стояла на порозі кухні. Серце калатало.
– Де мої гроші? – обурилася Аня.
– Які гроші? – Ольга вдала, що не розуміє.
– Ті, що я зберігала в цій скарбничці! Ти ж знала, що вони лежать там! – Ганна підняла над головою скарбничку, та помахала нею.
А потім осіклася, побачивши, як мати нервово зминає в руці рушник.
– Куди ти їх поділа?
– Так, я взяла їх. А що, не заслужила? Ти сама ніколи не запропонуєш допомоги. Як щур все відкладаєш, але жодного разу не спитала, чи потрібні мені гроші?
– Мамо, так не можна. Ці гроші на екстрений випадок. На ліки, на гігієну, зрештою, якщо раптом я не зможу підробляти. Чому ти мене не спитала? Якого дідька ти взагалі шариш у моїй кімнаті?
Ганна не на жарт розлютилася. Вона і справді намагалася класти в скарбничку хоча б по сто гривень з кожного підробітку, наскільки можна звичайно, щоб був невеликий запас.
Для неї це було дуже важливо, тому що їхня сім’я постійно жила в боргах і вічно ні на що не вистачало.
Деколи навіть на ліки не було грошей, і доводилося ходити до школи, переносячи всі віруси на ногах. Аня злилася. Сильно.
Хоча б тому, що тепер будь-яка застуда одразу викликала в неї сильний кашель і головний біль. Але мати продовжувала жити так, як і жила.
– Я ще раз питаю тебе, що ти зробила з моїми грошима? – крикнула Аня.
Але Ольга лише опустила погляд.
– Як же я втомилася, – розплакалася вона. Але Ганна не повела бровою. Вона дивилася на матір – безжально та холодно.
-Не змушуй мене лазити по твоїх речах. Я все одно дізнаюся, куди ти витратила мої гроші.
Ольга витерла сльози й подивилась на дочку.
– Та поверну я їх тобі. Зарплату отримаю і все поверну. Сама якось викручусь і з боргами впораюся. Тобі ж намагалася. Так, не вийшло, але я відчувала, що все могло змінитися. Тобі не зрозуміти.
Ти живеш, як принцеса на всьому готовому! Царівна. Косметику собі купуєш, речі, а я зимову куртку сьомий рік поміняти не можу!
– Куди. Ти. Витратила. Мої. Гроші! – повторила Аня, не чуючи матір.
Ольга замість відповіді пішла на кухню і почала гриміти каструлями. Ганна пішла за матір’ю, буквально дихаючи їй в спину. Ольга повернулась і шпурнула доньці якісь папірці.
– Що це?
– Мій останній шанс, – крикнула Ольга і пішла у вітальню.
Аня підняла з підлоги папірці – лотерейні білети. Багато. Вона опустилася на стілець, відчуваючи, як земля йде з-під ніг. Це була остання крапля.
Вона завжди вважала, що їхня бідність – результат того, що мати залишилася колись сама і тягла на собі дитину. Але все було зовсім не так.
Так, Ольга працювала на знос, але ситуація не покращувалася, і їхня родина вічно жила в боргах. Всі ці кредити, розстрочки були не заради поліпшення життя, а спроба вибратися з ями, яку Ольга сама і викопала.
Ганна жила у квартирі, яка дісталася їм від покійної бабусі. Батька вона не бачила вже кілька років, і той після своєї втечі припинив брати участь у вихованні доньки.
Ольга, яка втомилася від нестачі грошей, кілька років тому спалахнула ідеєю зробити у квартирі невеликий ремонт.
Тоді Аня не вдавалася в подробиці, звідки мама взяла гроші на купівлю будівельних матеріалів.
З’ясувалося це через два роки, коли мати повернулася з банку вся бліда.
Ольга оформила кредитну карту і купила лише кілька рулонів шпалер і пару пачок сухого клею. Решту грошей вона розтратила на будь-яку нісенітницю.
Купила гарний чайний сервіз, оновила подушки та ковдри, а потім закупилася товарами для мережевого маркетингу за порадою кращої подруги. Ці товари й валялися на балконі у великих коробках. Картон давно пожовк від вогкості.
Коли Ольга зрозуміла, що гроші на кредитній картці закінчилися, а термін оплати наближався, вона пішла та оформила кредит під шалені відсотки, щоб погасити основний борг.
А потім у квартирі зламалася пральна машинка, і довелося брати розстрочку. Разом з цим купила новий пилосос, парову праску, та набір каструль. І знову все в борг. Тоді й почалися сварки між Ольгою та Ганною.
Боргова яма засмоктувала Ольгу, і коли щомісячна сума стала більшою за її зарплату, то довелося вдатися до рефінансування. Тільки ось банк їй у цьому відмовив.
– Ці гроші були на крайній випадок. Ти знала. І ти витратила їх на лотерейні білети? – тихо сказала Аня, знайшовши сили.
Вона зависла над матір’ю, як тінь від великої хмари, а та лише сиділа і дивилася на підлогу.
– Я у розпачі. У мене більше нема сил. Думала, що зараз пощастить.
– І як, пощастило? – Видавила з себе Ганна.
-Ні… Виграш всього п’ятсот гривень. Це знущання. Вони ж дурять людей! – почала Ольга, ніби між нею і дочкою щойно не було скандалу.
Аня мовчки розвернулась і пішла до себе в кімнату. Вона сіла за ноутбук та спробувала сфокусувати погляд на тексті статті.
Літери розпливалися перед очима, змішуючись зі сльозами, які вона вже не намагалася стримувати. Вона механічно стирала рукавом вологу з обличчя, але рядки, як і раніше, двоїлися і стрибали.
«У розпачі», «Більше немає сил», «Це знущання»…
У голові крутилися уривки фраз, сказаних матір’ю.
Ганна розуміла, що за цими словами ховається не просто втома – це була повна капітуляція перед життям, яке мати обрала сама, не помічаючи, як тягне за собою й дочку.
Тремтячими пальцями вона відкрила маленький блокнот, списаний акуратним почерком. Його мати точно не знайде. Аня акуратно викреслила один день із календаря.
“До іспитів залишилося 5 місяців і 30 днів”, – подумки сказала собі вона.
Так, п’ять місяців і тридцять днів до моменту, коли вона зможе вирватися з цього замкнутого кола, поїхати якомога далі від матері з ненависної квартири, де кожна річ нагадувала про нескінченні перегони за примарним добробутом.
У кутку кімнати стояла ще одна коробка з товарами для мережевого маркетингу, як нагадування та свідчення маминих ілюзій про легке життя.
На балконі припадали пилом нові, так і не розпаковані каструлі, куплені на виплат, а в шафі так і стояв невикористаний чайний сервіз.
Все це було придбано з надією на краще майбутнє, але натомість створило тільки нові проблеми.
Ганна закрила блокнот і глянула на екран ноутбука. Вона більше не могла плакати – сльози скінчилися, залишилася лише холодна рішучість.
Вона й надалі готуватиметься до іспитів, зубритиме, запам’ятовуватиме і вчитиме. А потім поїде. Назавжди…
Що скажете з приводу “перегонів” матері? Це діагноз? Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.
