– Таких, як ти, Сашо, кохати не можна! Ми ж із тобою домовлялися, що тільки спілкуємось. Ти в сім’ю не лізеш, а я тебе не напружую.
Чоловік підняв руки, стукнув кулаком по столу, а потім різко підвівся. Келих, наполовину спустошений, трохи захитався.
Олександра подивилася на Гришу, але ніяк не могла зрозуміти, як з такого поступливого, доброго і ласкавого чоловіка, він раптово міг перетворюватися на покидька.
Можливо, від початку вони й домовлялися, що все залишиться, як є. Можливо, Олександра колись навіть йому обіцяла, що не лізтиме в сім’ю. Але ж роки йдуть, пріоритети змінюються.
І ось уже вона не хотіла бути просто жінкою, якій приносять подарунки, дарують спідню білизну, прикраси, приносять дорогі пляшки з гарними етикетками… А потім ідуть до дружини!
Набридло їй бути місцем, куди Гриша ходить потребу справляти. Їй був потрібен він сам, а не його дозована присутність.
З минулого тижня Григорій почав наголошувати про те, що їхні стосунки мають сходити нанівець. Він, бачите, вирішив у сім’ю повернутися, набридло йому бігати, ховати телефон, стирати листування, і щоразу боятися несподіваного дзвінка.
– Сашо, ну ти ж маєш розуміти, що це рано чи пізно трапилося б?! Ти ж нормальна жінка, маєш розуміти! У мене сім’я, дружина, я від початку сказав, що нікуди не піду.
Гриша зробив коло пошани по вітальні, видихнув, та примостився на диван. Він закинув обидві руки за голову, а потім зі співчуттям, навіть з якоюсь поблажливістю, глянув на Олександру.
– Слухай, ну знайди ти собі якогось чоловіка. Ти молода, гарна. Чого тобі варто? Розводитимеш ще когось. А я… Хочу сім’ю відновити. У нас із дружиною все на ладан дихає!
– Якщо на ладан дихає, може, не треба нічого відновлювати?!
Гриша не відповів, тільки знизав плечима, і знову глянув на неї так, ніби їй було років шість, і нічого вона в цьому віці в житті не розуміє.
Того вечора він пішов, навіть не цмокнувши її за звичкою в маківку. Суворо подивився, кивнув, наче з найкращим другом прощався. Добре, що руку не потиснув за звичкою.
І скільки б Олександра потім не намагалася йому зателефонувати, виявилося, що її номер у чорному списку. Спочатку він слухавку не брав, а потім і зовсім лунали гудки, що скребли по серцю.
Того дня Олександра прийшла на роботу без настрою. Вже понад тиждень вона не спілкувалася з Григорієм. Сашку дуже дратувало, що він так легко міг кинути її, та повернутися до колишнього життя, а на її почуття йому начхати.
Вона приймала дзвінки, спілкувалася з клієнтами салону, приносила чай, розмовляла з власницею, передавала папери про доходи.
І якось у всьому цьому робочому гармидері їй здавалося, що все не так страшно. Але, відвівши очі від паперів, вона раптом побачила її. Віка стояла у дверях, знімаючи пальто.
– Я на фарбування на тринадцять тридцять…
– Так, проходьте, – майже пошепки сказала Олександра, але відразу схаменулась, струснулась, і почала виконувати свої обов’язки.
І, як на зло, на фарбування Вікторія потрапила до Дарини. А крісло її було якраз біля входу до зали.
– Хоч із чоловіком стосунки налагодилися, і то добре! Я вже переживала, що ми з ним нічого не відновимо. От у мужиків житуха… Спочатку розвалив усе, а тепер ходить, чи не навшпиньки, весь такий люблячий, дбайливий!
Від цих слів у Саші, аж у голові запаморочилося, але вона змушена була мовчати, і зчепивши зуби, слухати далі цю солодку, до неприємного огидну історію.
Ось тільки ввечері того ж дня, щойно зміна у неї закінчилася, вона відразу схаменулась, вилетіла з салону, і помчала в офіс до Григорія, який так багато обіцяв їй, і свого слова не дотримав.
Немов розлючена фурія, Олександра влетіла в кабінет, і закотила своєму коханцю скандал, але вже навіть сама не могла зрозуміти, про що кричить, і чого хоче від нього домогтися.
Образливо було дівчині, що вона залишилася за бортом, а жінка, від якої він пішов, тепер раділа життю.
– Васю, та виведи ти її. Істеричка ти, Олександра! – наостанок вигукнув Грицько.
Саша відчула, як хтось міцний взяв її за плечі, вивів спочатку на сходову клітку, а потім і на вулицю. Крижане повітря увірвалося в легені, через що в горлі виник спазм.
– Він же зі мною був! Він же мені присягався, що зі мною щасливий! Ну, так не буває! Не буває так, щоб сьогодні щасливий, а завтра додому повернувся, як побитий собака!
Саша заридала, втираючи незграбно, якось по-дитячому, сльози, схлипуючи, не в змозі зупинитися.
– Тебе ж Олександрою звуть? Відчепись ти від нього, Сашка. Він молодець, сім’ю вибрав. Ти ж не знаєш, через що він з дружиною пройшов, а вони через вогонь і воду разом…
– Знаєш, Сашка, ось ви, коханки, все думаєте, що мужик передумає, закохається. Та тільки таких, як ви, не люблять!
Незнайомець криво, переможно посміхнувся. Подобалося йому, мабуть, повчати її.
– Ну так, але чомусь ви все одно до нас йдете, – тихо промовила Саша наостанок, і попрямувала додому.
І двох днів не минуло, як Грицько, весь схвильований, переляканий, з тремтячими руками, вже стояв у неї на порозі, й благав вибачити за слабкість.
Присягався в коханні, обіцяв, що все виправить. Гриша не міг на неї надивитись. Він ще в офісі зрозумів, що не зможе розлучитися з нею.
Не буде в нього більше такої красуні, і дуже гостро вже усвідомив, як залежить від її довгих ніг, тонкої талії, гарної лінії губ, яка зводила його часом з глузду.
І хоч Саша прийняла його, впустила у квартиру, але тепер чомусь йому не було віри. Якийсь він був тепер чужий, хоча всього кілька днів минуло з їхньої сварки.
– Не можу я дружину покинути, розумієш? І тебе покинути теж не можу! Давай все, як раніше залишимо, га? Ти мені дитину подаруєш, вас забезпечуватиму, ну як зможу. Не можу вас обох покинути, не можу.
Він усе повторював і повторював одні й ті самі фрази, від яких вже було нудно. Наступного дня, Саша повернулася на роботу, але в руки себе взяти так і не змогла. Вона все прокручувала в голові слова, сказані Грицем, і не розуміла, чи хоче вірити йому, чи ні.
А коли у дверях знову з’явилася Віка, вони обидві без слів зрозуміли, що записів у неї на сьогодні немає. Вікторія мовчки поклала телефон на стійку.
Там була фотографія, зроблена поспіхом, де красномовно відображалося листування. У нього не вистачило розуму все стерти. І тепер Олександра опинилась у пастці.
– Я з тобою не лаятимусь, не буду влаштовуватиму скандал. Але я хочу, щоб ти зрозуміла мене по-людськи, як жінка. Ти молода, гарна, струнка. Ти собі ще десять таких мужиків знайдеш. А в нас дитина буде, розумієш? Довгоочікувана…
Віка говорила тремтячим голосом. Єдина фраза, визублена напам’ять, пролунала чітко. А потім тільки схлипування, прохання, та нерозбірливе бурмотіння.
Вони проговорили п’ятнадцять хвилин, і цього часу вистачило, аби зрозуміти одна одну. Саша повернулася додому вже без сліз, без бажання влаштувати коханому скандал.
Пізнього вечора Гриша приїхав із величезним букетом квітів. Як завжди, світився від щастя, і відчував прекрасний вечір удвох. Але Олександра виштовхала Гриця в під’їзд, разом з букетом.
– Повертайся ти до дружини, Грицько. У вас дитина буде, ви до поповнення в сімействі готуєтеся. Це я у вас не приший кобилі хвіст. Міг би й сказати, що у вас малюк буде.
Гриша витріщався на неї у всі очі, й повірити не міг, що вона все з’ясувала.
– Ось кидаєшся ти між дружиною і мною, все хочеш і дружину мати вірну, і по коханках стрибати. І після цього ти мені кажеш, що таких як я, не можна кохати?
– То я тебе кохаю! Дурість сказав тоді, тебе зачепити хотів! – затараторив чоловік, відразу намагаючись пропхати букет назад.
– Це таких, як ти, кохати не можна, Грицю. Як собака дворова, завжди побіжиш за новим захопленням! Іди ти додому, Грицю. І Олександра зачинила двері.
Цього вечора вона для себе вирішила, що ніколи в житті більше в такі стосунки не вляпається. Краще буде одна, ніж повірить черговому одруженому мужику, які всі, як на підбір, говорили одні й ті самі виправдання.
Гриша більше не з’явився, у соціальних мережах ділився щасливими фотографіями з дружиною, а потім і з дитиною.
А Олександра через два роки вийшла заміж за хорошого, надійного чоловіка, і намагалася не згадувати тих хворобливих, сповнених тривоги стосунків.
Але іноді, повертаючись спогадами до того дня, Саша була свято впевнена, що дружина Грицька не себе врятувала, а її вберегла від такого обранця!
І тільки зараз, по справжньому покохавши, Олександра зрозуміла, як бридко себе поводила! Вона благала Господа, щоб в її житті не з’явилося такої “Олександри”, і благала його про прощення, бо себе вона пробачити не могла!
А ще вона була вдячна долі, що подарувала їй жіноче щастя, яке вона буде міцно тримати у своїх тендітних руках! Як ви вважаєте, можливо їй пробачити помилки молодості?
