Якщо ви думали, що текст буде написаний від імені хлопця і його роздутого до небес его, то помиляєтесь.
Ця реальна історія розказана від імені дівчини, яка опинилася в центрі любовного трикутника, який переріс в справжні сімейні відносини.
З моїм цивільним чоловіком ми стали зустрічатися, коли мені виповнилося 18 років. Тоді я тільки почала вчитися в інституті. З Артемом познайомилася зовсім випадково – прийшли перездавати іспит у одного викладача.
Так як нас було небагато, то він призначив перездачу для двох груп в один час (всього прийшло шестеро осіб). Примітно, що разом з першокурсниками виявилися і учні п’ятого курсу.
На перездачі сиділи всі разом. А вже після іспиту стали святкувати успішну здачу в студентському кафе. Обмінялися телефонами і закрутилося, понеслося.
Через місяць спілкування, я дізналася, що у мого хлопця була дівчина, з якою у нього теж були серйозні стосунки. Вона була його ровесницею.
Я дуже не хотіла його кидати і чекала від нього рішучих дій, але у відповідь чула, що той дуже добре ставиться до нас обох і боїться образити.
Спочатку мене рвало на частини від гніву. Після ненависть до суперниці змінилася цікавістю. І я запропонувала нам всім разом зустрітися. Влаштувати, так би мовити, очну ставку.
Хотіла при першій зустрічі їй все висказати, знищити негідницю, морально принизити і просто затоптати в землю.
Але я абсолютно змінила свою думку, коли та прийшла на зустріч. Дівчина виявилася дуже тихою і замкнутою “ботанічкою”.
Під час нашого потрійного побачення хлопцю хтось подзвонив і він на п’ять хвилин вийшов поговорити по телефону.
– Я думала, що тобі не вистачить сміливості і совісті прийти сюди, – сказала суперниця.
– Аналогічно.
– Що він в тобі взагалі знайшов? Ти ж страшна як атомна війна.
– Зате я вмію робити таке, чого тобі в житті і не снилося, – сказала я, сподіваючись болючіше зачепити нахабну дівчину.
Поки Артема не було ми продовжували відпускати шпильки одна одній. Але після двох келихів вина мене просто розібрала цікавість.
Що ж буде робити хлопець з нами двома?
– Ти з нами двома сьогодні ввечері зможеш впоратися ?, сказала я Артему, переключивши ненависть на нього.
Він явно не очікував такого прямого запитання, бо поперхнувся і почав кашляти. Суперниця посміхнулася і також перевела погляд на нашого чоловіка.
А ось той ураган емоцій, почуттів і потрійного божевілля, який трапився вночі, забути було вже не можна. Після цього я поставила одну умову: “ліжко тільки втрьох”. Щоб її одну він не задовольняв.
На цьому і порішили.
Ми якось владнали всі наші розбіжності з часом. Уже минуло два роки після інституту, а ми так і продовжуємо жити разом. З суперницею ми стали кращими подругами і навіть іноді в таємниці від чоловіка самі порушуємо встановлене правило. А ось нічого було відразу з двома каламутити!
