– Серце ти вже не вилікуєш, а вічно холостим ходити я не можу! Але не турбуйся, я все продумав! Якщо тобі може стати погано на весіллі, то ти на нього не підеш, – суворо сказав син

– Сину, я сьогодні була у лікаря, і він заборонив мені нервувати, – діловим тоном промовила Лідія Петрівна.

– Чому він так сказав? У тебе якесь серйозне захворювання? – стривожено спитав я.
– Так, у мене, можливо, виразка шлунка і схильність до інфаркту міокарда, – радісно сказала мати.

– А чому ти так радієш? – здивовано промовив я. – Не бачу приводу для веселощів…
– Це я розмові з тобою рада, – миттєво прикусила язика мати.

– Так? Ми майже щодня з тобою зідзвонюємося, дивно, що ти цьому тільки сьогодні радієш, – скептично промовив я.

– От станеш батьком, тоді зрозумієш, що будь-яка розмова зі своєю дитиною – це радість для матері, – викрутилася вона.

– Ось з Ірою одружимося, тоді про дітей і подумаємо, – спокійно промовив я.

– До речі, про це. Ти ж розумієш, що будь-яке весілля – це насамперед стрес, а мені нервувати не можна, – несподівано заявила мати суворим голосом.

– Куди ти хилиш? – Незрозуміло промовив я.

– Я до того кажу, що ти просто зобов’язаний відкласти своє одруження, поки мені не стане краще, – впевнено сказала мати.

– Не буду я цього робити, ми з Ірою вже подали заяву до РАГСу, – обурився я.
– Тобі на моє здоров’я зовсім начхати? – Поставила провокаційне питання мати.

– Мені не начхати на твоє здоров’я, але я ніяк не зрозумію, чому в тебе на весіллі може бути стрес? Вся організація та витрати лежать на нас з Ірою.

– Тобі взагалі нічого робити не треба, треба тільки прийти на свято, та порадіти за мене, – спокійно промовив я.

– Ти мій єдиний син, хіба я можу залишатися спокійною, віддаючи тебе в руки малознайомої жінки? – незворушно поцікавилася мати.

– Що означає віддаєш? Я річ, чи маленька дитина? Та й Іру ти вже понад рік знаєш, тож припиняй вигадувати відмовки, – невдоволено вимовив я.

– Тобі не зрозуміти материнське серце, – трагічним голосом відповіла мати й, повісила слухавку.

Зрозуміло, що сам я розумів, що відкладати весілля через забаганку матері безглуздо, але й не зважати на її думку, я теж не міг.

Я спантеличено почухав потилицю і вирішив порадитися з коханою.

– Так весь сир-бор через те, що Лідія Петрівна не може за станом здоров’я бути присутньою на нашому весіллі, чи тому, що вона просто не хоче, щоб ми розписалися? – Поставила резонне питання Ірина.

– Каже, що їй не можна нервувати через хворобу, але хто знає її справжні мотиви, – невпевнено відповів я і розвів руками.

– Тоді вважатимемо, що вона каже нам правду. Пропоную розписатися в РАГСі без зайвого галасу, а коли Лідія Петрівна поправить своє здоров’я, ми зіграємо весілля, – запропонувала наречена.

– Ти, напевно, маєш рацію. Але хіба тобі не прикро, що ми відкладемо весілля на невизначений термін?

– Не особливо. Мені головне, щоб у нас з тобою у стосунках все було добре, – видавила із себе посмішку Ірина.

Я усміхнувся у відповідь і ніжно обійняв її за плечі. Я щиро дякував Богові за те, що мені дісталася така добра, розумна, та чуйна жінка.

Через пару місяців ми розписалися у РАГСі, та офіційно стали чоловіком та дружиною. Про це знали лише найближчі наші друзі, та батьки Ірини, про що їх попросили мовчати.

За кілька місяців я вирішив знову завести розмову з мамою про весілля.
– Як твоє лікування? Що кажуть лікарі? – вкотре запитав я, сидячи у матері в гостях.

– Нормально. Жодної виразки в мене немає, – весело повідомила вона.
– Як серце? Що з ним? – поцікавився я.

– А що з ним? – Незрозуміло пробурмотіла мати.
– Ти говорила щось про інфаркт міокарда, – люб’язно нагадав я, розуміючи, що мене мати обдурила.

– А, це? Все ще є ризик, – впевнено промовила вона. – Але вже менше, ніж раніше.
– Тобто ми з Ірою тепер можемо зіграти весілля? – промовив я й, уважно подивився на матір.

– Ой, синку, навіть не знаю… А воно тобі треба? Пішли завтра зі мною на день народження до моєї подруги Маргарити? У неї дочка Аліса – розумниця, красуня, – вкрадливим голосом сказала вона.

– Мамо, я одружений. Яка до дідька Аліса? – обурено промовив я і цим проговорився.
– Як одружений? Що ти маєш на увазі? – приголомшено поцікавилася мати.

– Я маю на увазі, що в мене вже є громадянська дружина, і я її кохаю, – збрехав я.

– Ой, налякав! Не надумай одружитися раніше часу! У мене зараз, трохи серце не зупинилося, – сказала мати й театрально приклала руку до грудей.

– Серце прихопило? – скептично спитав я.
Мати активно закивала головою, і я зрозумів, що розмовляти з нею про весілля марно.

Наступного дня я прийшов в поліклініку, до якої була прикріплена моя мати. Там я примудрився випросити у сімейного лікаря медичну картку матері.

Виявилося, що вона лише один раз була у кардіолога, і жодних проблем із серцем він не виявив.

Я, остаточно переконавшись, що моя мати обманювала і намагалася маніпулювати здоров’ям, серйозно образився на неї. Коли я повернувся додому, то про все розповів дружині.

– Знаєш, якщо мати не хоче побачити наше з тобою весілля, то ми її насильно туди тягнути не будемо, – посміхнувся я.

– Що ти маєш на увазі? – Незрозуміло запитала дружина.
– Організуємо весілля і покличемо на нього всіх, окрім моєї матері, – незворушно відповів я.

Ірина здивувалася такому моєму настрою, але заступатися за свекруху не стала. Зрештою, вона була сама у всьому винна.

Звісно, ​​мати закотила мені концерт, коли дізналася, що я планую весілля і вже забронював банкетну залу.

– Ти зовсім не бережеш мене? Я ж просила тебе, поки не одружуватися, – обурено вигукнула мати.

– Серце ти вже не вилікуєш, а вічно холостим ходити я не можу! Але не турбуйся, я все продумав. Якщо тобі може стати погано на весіллі, то ти на нього не підеш, – суворо сказав я.

– Як не піду? – засмутилася вона від почутого. – Усі підуть, а я ні?
– Так, але я нічого не можу вдіяти, тобі ж не можна хвилюватися, – уїдливо відповів я.

Декілька хвилин вона мовчки переварювала мої слова, після чого розплакалася, та зізналася мені в обмані.

Зрозуміло, я її вибачив. Мати таки потрапила на наше весілля. А я прийшов до висновку, що, коли є кохання, то ніхто не зможе завадити парі бути разом! Ви зі мною згодні?