Думаю, що це був маніяк. Сталася зі мною така історія в житті, яка буде для науки занадто довірливим дівчатам. Серед білого дня поверталася я одна з коледжу додому. Був сумний настрій через сварку з хлопцем.
Несподівано зупиняє мене незнайомий хлопець і з благанням в очах, жалісливим голосом просить допомогти йому зустрітися з його дівчиною, передати їй ліки (при цьому показує на нагрудній кишені, де насправді лежить коробочка, мабуть з якимись таблетками). Нібито, батьки дівчини йому двері квартири не відкривають.
І, ось, він просить мене пройти з ним в багатоповерхівку, зателефонувати в квартиру і запросити дівчину. А будинок, як він сказав, тут не далеко. Я погодилася (хоча хлопець весь в прищах мені не сподобався відразу).
Поки ми йшли нібито до потрібного будинку, він всю дорогу мене забовтував. Начебто і будинок пройшли, а він все веде мене, типу зараз вже прийдемо. Так ми підійшли до великого безлюдного парку, куди ми зайшли з ним і тільки, коли він, схопивши мене різко за руку, рвонув в якісь кущі, я зрозуміла з жахом, що треба вириватися.
Мене врятувало те, що я закричала на всю потужність, висмикнула руку і вискочила з цієї хащі на стежку, де далеко почулися люди, що гуляли по парку. Тільки тому, думаю, цей виродок за мною не побіг.
Як у мене калатало серце від страху! Як я себе лаяла за таку “жалісливість”! Розумію, як мені пощастило, що вчасно схаменулася, але ж могло все закінчитися дуже погано для мене.
