Настя сиділа і дивилася на скриньку. Усередині лежали сережки зі смарагдами. Дорогі, гарні, блискучі. Це був подарунок її свекрухи на весілля три роки тому.
Телефон задзвонив знову. Галина. Вже вп’яте за день. Дівчина не стала брати слухавку. Знала, що почує чергову порцію звинувачень та вимог.
Розлучення з Олексієм пройшло тихо. Вони просто зрозуміли, що не підходять один одному. Він домашній, тихий, прив’язаний до мами.
Вона – активна, яка бажає подорожувати та жити своїм життям. Плюс свекруха. Нав’язлива, що контролює кожен їхній крок.
– Насте, а чому суп такий рідкий? – питала Галина, заходячи до них у гості.
– Чому квартиру не прибрано? У Альоші ж алергія на пилюку.
– Чому ти так одягаєшся? Заміжня жінка має виглядати скромніше.
Настю вистачило на три роки. Потім вона попросила розлучення. Олексій погодився без суперечок. Розійшлися мирно, спільного майна не було, залишилися у нормальних відносинах.
Але Галина дізналася про їхнє рішення і «зірвалася з ланцюга».
Перший дзвінок був за тиждень після офіційного розірвання шлюбу.
– Насте, ти зламала життя моєму синові, – голос свекрухи тремтів від люті.
– Галино, ми обидва ухвалили це рішення.
– Не треба брехати. Ти його покинула. Хлопець тепер страждає, плаче.
Настя промовчала. Вона чудово знала, що ніхто не плакав. Олексій навіть полегшено зітхнув, коли все закінчилося.
– Гаразд, не про це, – продовжила свекруха. – Сережки мої ти, мабуть, не загубила і не продала? А то від тебе всякого можна очікувати.
Жінка насторожилася.
– Які сережки?
– Які я тобі на весілля подарувала. Зі смарагдами. Поверни їх. Вони призначалися дружині мого сина, а ти нею більше не є.
Настя не повірила своїм вухам.
– Галино, це ж був подарунок!
– Подарунок невістці! А ти тепер не невістка. Значить, сережки до мене повертаються.
– Це так не працює! Подарунок не можна забрати назад.
– Можна, якщо ти розлучилася з моїм сином. Поверни сережки, Насте! Не змушуй мене діяти через суд.
Жінка поклала слухавку. Вона сиділа, не вірячи, що це відбувається. Сережки були подаровані при всіх на весіллі. Зі сльозами, обіймами та словами: «Тепер ти моя дочка». А тепер Галина потребує їх назад.
Наступного дня розпочалися дзвінки від спільних знайомих.
– Насте, це правда, що ти відмовляєшся повернути родинні коштовності?
– Які родинні? – Здивувалася жінка.
– Ну, сережки, які свекруха тобі дала. Галина каже, що вони у сім’ї сто років передаються.
Настя засміялася.
– Вона їх у ювелірному магазині купила. Я бачила коробку із цінником.
– Ну, все одно, непристойно не повернути. Ти ж розлучилася.
Жінка втомилася пояснювати. Галина запустила справжнє цькування. Всім розповідала, яка Настя жадібна, меркантильна, мало не вкрала сімейні цінності й втекла.
Якось увечері приїхав Олексій.
– Насте, давай ти віддаси їй сережки. Мама дістала. Щодня істерики.
– Льоша, це подарунок! Я не повинна його повертати.
– Але ж мамі вони потрібні.
– Навіщо?
Колишній чоловік зам’явся.
– Ну, вона хоче передати їх майбутній дружині. Коли я одружуся знову.
Настя подивилася на нього.
– Тобто твоя мама вже планує твоє наступне весілля?
– Ну, рано чи пізно я ж одружуся.
– І вона знову подарує ці сережки новій невістці? А потім знову вимагатиме назад, якщо ви розлучитеся?
Олексій знизав плечима.
– Будь ласка. Поверни сережки. Мені набридли ці скандали.
Жінка замислилась. Можна віддати та забути. Але щось усередині чинило опір. Це було принизливо. Визнати, що вона не мала права на цей подарунок.
– Ні, Льоша. Не поверну.
Колишній чоловік пішов. Дзвінки продовжувалися. Галина писала повідомлення, погрожувала судом, розпускала плітки, дзвонила батькам Насті.
Дівчина вирішила проконсультуватися із юристом. Записалася на прийом, розповіла ситуацію.
– Ви не повинні повертати подарунок, – сказав юрист. – Це був добровільний дар. Жодних умов не було.
– А якщо вона подасть до суду?
– Нехай подає. У неї немає підстав.
Настя заспокоїлася. Вирішила триматися до кінця.
За місяць Галина справді подала до суду. Вимагала повернути сережки, посилаючись на те, що вони родинні.
На засіданні суддя запитав:
– Чи є докази, що сережки є родинною цінністю?
Свекруха дістала стару фотографію.
– Ось моя бабуся в них. Вони передавалися з покоління в покоління.
Настя пильно подивилася на фото. Сережки на бабусі були інші. Зовсім інша форма.
– Ваша честь, це не ті сережки, – сказала вона спокійно.
– Ті, – заперечила Галина.
– Ні. На фото круглі сережки. А мої овальні. І каміння інше.
Суддя взяв фото, уважно вивчив.
– Справді, сережки різняться.
Свекруха зблідла.
– Може, я переплутала фото. Але все одно вони родинні.
– Надайте докази, – сказав суддя.
Галина не змогла. Тому що сережки були куплені в магазині за три дні до весілля. Настя це точно знала.
Суд відмовив у позові. Визнав сережки подарунком, який не підлягає поверненню.
Галина вийшла із зали суду червона від злості. Настя – спокійна та задоволена.
Але на цьому історія не закінчилась. Через тиждень жінці зателефонувала незнайома дівчина.
– Здрастуйте, мене звуть Ольга. Я дівчина Олексія.
Настя здивувалася.
– Здрастуйте. Чим можу допомогти?
– Галина Степанівна розповіла мені про сережки. Сказала, що ви їх украли.
– Я їх не крала. То справді був подарунок.
Дівчина помовчала.
– Знаєте, я поговорила з Льошею. Він зізнався, що мати купила їх у магазині. І що після розлучення вимагала назад. Мені стало цікаво, навіщо.
– І?
– І я спитала її прямо. Знаєте, що вона відповіла? Що хоче подарувати їх мені на весілля. Якщо ми з Льошею одружимося.
Настя засміялася.
– Серйозно?
– Абсолютно. Я сказала, що не хочу чужих сережок. Нехай купує нові. Або взагалі нічого не дарує. Вона образилася. Тепер каже, що я невдячна.
Жінки проговорили ще пів години. Виявилось, у них багато спільного. У тому числі досвід спілкування із Галиною.
– Тримайтеся, Ольго, – сказала Настя на прощання. – Вона непогана, просто надто контролює.
– Дякую. До речі, я Льоші сказала: або він навчиться говорити мамі ні, або я йду.
– Мудре рішення.
За рік Настя зустріла Олексія на вулиці. Він був один.
– Привіт. Як справи?
– Нормально, – відповів він.
– Ти не одружився?
– Ні, наречена втекла. Сказала, що не хоче жити із моєю мамою в комплекті.
– Шкода.
– Та вже ж. Мама, до речі, про сережки забула. Тепер шукає мені нову наречену.
Настя посміхнулася.
– Удачі тобі, Льоша.
Вона пішла далі, задоволена. Сережки лежали вдома в скриньці. Не тому, що вони дорогі. А тому, що вона відстояла своє право. Не піддалася тиску, не здалася.
І тепер щоразу, дивлячись на них, згадувала не весілля та не Галину. А те, як уперше у житті не побоялася сказати ні.
А ви що скажете з цього приводу? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки.
