Сергій і тітка Галя не почули дзвонів із церкви, в яку я зайшла

Було це років 8 тому. Був у мене хлопець, Сергій. Мав він хороший, великий і всюдипроходимий агрегат, з двома коробками передач на великих колесах.

Якось попросила його рідна тітка Галя, відвезти в гості до далеких родичів в якусь глухомань. За одне на природі пару днів побути, повітрям подихати. Але відразу попередила, там глушина така, що доріг просто немає. А для Сергія-це як червона ганчірка для бика. Авто ще раз випробувати, бруд помісити. Сказано зроблено.

Зібралися, занурилися в авто і втрьох поїхали на зустріч по невинно чистим місцям природи. Навігатор нам на допомогу. Спочатку була магістраль, потім траса, потім сільська дорога. Але ось скінчилася і вона. А електронна помічниця наполегливо по лісовій стежці нас веде. Літо, спека … Красиво навколо, аж дух захоплює.

Вивела нас ця стежка до старої церкви. Не бачила я таких старих будівель. Дуже мені цікаво стало. Попросила зупинитися, свічку поставити. Ранок, йде служба. Народу багато. Може і свято якесь було, раз стільки прихожан зібралося.

Сергій зголосився сходити зі мною. А т. Галя залишилася в машині. При вході до церкви довелося низько нахилитися, так як дверний проріз був нижче моїх плечей. Коли я розігнулася через вимушений поклон, мене дуже здивувало, що в проході в основне приміщення, з боків висіли порожні снаряди, чи то ще якісь залізні колби з мене розміром, деякі трохи менше.

Намагалася включити логіку, для чого ж вони потрібні, але так нічого і не придумала …. Всередині було дуже темно. Темряву розганяв тільки не великий промінь сонця, що пробивається в центі купола зводу церкви і кілька десятків запалених свічок.

Ікони і звід виглядали тьмяно, наче їм дуже багато років. І тут я почула дзвін. Це було божественно. Він пестив слух, заворожував. Хотілося слухати його вічно .. На очі наверталися сльози щастя. І було відчуття, що дзвони знаходяться десь в приміщенні. (Може це труби видають такий дзвін?) Як ніби звук йде не з вулиці.

Разом з дзвонами співала і душа. Ніколи раніше, та й після, я не чула нічого кращого. Але Серьога мене нахабно відвернув. Сказав, що нам пора продовжувати шлях. У машину я сіла під враженням. Мене аж трясло, як хотілося почути їх знову. Я- дама емоційна. Не могла не поділитися таким яскравим враженням зі своїми попутниками. І якого було моє удавленіе, коли вони в два голоси переконували мене, що нічого не чули.

Ну, думаю, т. Галя сиділа в машині, а чому Сергійко то нічого не чув. Я їм не повірила, думала розігрують мене. Попросила зупинитися. Вийшла з машини, обернулася. Купол церкви було видно над вершинами дерев. Купол. І все. Дзвіниці поруч не було. І що ж це було? Я вважаю, що маленьке, моє особисте диво. Дякую небесам за цей подарунок …