Сергій сказав, що повноцінну родину з дитиною ми не потягнемо фінансово, а потім і взагалі сказав, що нам краще взяти паузу

Днями розлучилися з хлопцем. Нам по 21 році. Знаємо одне одного 4 роки, зустрічаємося 3 роки. Ми вчимося (вчились) в одній в групі, сиділи разом, гуляли, подорожували, все разом практично.

Хлопець сам хороший, добрий, уважний до мене. Разом ми не жили. Мої батьки категорично проти. Загалом, за 3 роки хлопець мій став мені дійсно близькою людиною.

Я навіть до подруг стала ставитися з побоюванням, з недовірою, намагалася з ними триматися на відстані, ніколи не розповідаючи про якісь проблеми, що виникають у відносинах.

Почнемо з того, що ми різні. Різні книги, фільми, музика, як він говорить, по різному дивимося на світ. Різне все. Два з половиною роки йшло все своєю чергою, останні пів року почалися сварки, повне нерозуміння, по пару днів мовчали.

То у нас різні плани, у нього різко переїзд за кордон (хоча ну не можу я так швидко і різко на таке погоджуватися, у мене вікові батьки, я не знаю, що через рік буде, а плани з переїздом його за планом через років 5), у мене ж бажання бути поруч, бути дружиною в майбутньому, робота (я лікар), діти, будинок.

А він цього всього не бачить. Каже, що кохає. Каже, що потрібна. Хоче бути зі мною. Але штамп в паспорті не потрібен, оскільки грошей не буде, як ми будемо жити.

(Сам хлопець з не бідні сім’ї). А ось пропозиція, що можна було б пожити рік, придивитися – так тут гроші відразу з’явилися. Але батьки категорично проти. Та і я не поспішала б на таке.

За три роки відносин я відчувала різні емоції, останні пів року я нервувала багато, плакала, задавала собі тисячі питань.

І ще одне питання: хіба так повинно бути? Хіба потрібно страждати? В якийсь момент промайнуло так бути не повинно. Хоча страшно подумати про те, що я втрачу цього дорогого мені чоловіка.

За три роки (на мій погляд) я загубилася. Я, напевно, була занадто поглинена хлопцем, відносинами. Сама ж я стала більш скутою, з’явилося більше страхів, комплексів.

Адже мій хлопець щоразу відповідав мені, що всюди обман і треба бути обережним. Всі зрадники. Осіло, видно, в голові моїй. І він, і я страждали.

Рішення було заведено розлучитися. Але так важко. З іншого боку, може, я ще зустріну відповідну мені людину? І знову страх.

З хлопцем поки ми трохи спілкуємося, домовилися на перерву, а там подивимося. Адже ми в одній групі. Я вирішила перейти в іншу. Аж надто багато всього загального, людей, людських поглядів, спогадів, пліток.

Я вирішила, що перехід до нової групи принесе мені нове спілкування, якого я дуже хочу, людей, нові інтереси. Я зараз випала з реальності. Нічого не хочеться, що ні візьму в руки – не йде.