Світлана обережно зачинила двері до кімнати. Їй було шалено шкода свого чоловіка. Останнім часом він настільки вимотався, що засинав просто на ходу. А ось і зараз, прибіг з роботи, швидко проковтнув тарілку макаронів з м’ясом і впав на диван. Встиг лише сказати:
– Свєта, розбуди мене за годину, треба до батька з’їздити.
– Знову? Ти ж позавчора в нього був.
Світлана зрозуміла, що чоловік її просто не чує. Вона зачинила тихо двері та вийшла на кухню. Ні, треба щось із цим робити. Сергій Семенович, звичайно, не подарунок, але він людина похилого віку і раз не може сам себе обслуговувати, отже, вони заберуть його сюди.
Світлана навіть здригнулася, коли згадала всі скандали зі свекром. Кажуть, що невістці завжди важко зі свекрухою, але в їхньому випадку свекрухи не було, зате був свекор. Він заміняв і свекруху, і злого собаку, і багатьох інших.
Світлана, коли вийшла заміж, намагалася стримувати себе. Вони оселилися разом зі свекром у його заміському будинку, як він сам казав нічим не примітний будинок.
На роботу їздити було незручно. Машина у Сашка була, хай не нова, але в повному порядку. А ось працювали вони у різних кінцях міста, і доводилося Олександру висаджувати дружину на зупинці, де потім вона сідала на маршрутку.
Або Свєті висаджувати Сашка, бо за вмовлянням їздили так через тиждень. Тиждень Світлана до роботи, тиждень Саша до роботи.
Свекру це страшно не подобалося, він вважав, що невістка не така вже важлива персона, нічого з нею не станеться, якщо пішки пробіжить або на громадському транспорті прокотиться.
Світла не раз чула, як він говорив до сина:
– Що ж ти на поводі йдеш, нехай знає своє місце.
Сашко тільки відмахувався:
– Тату, не кажи нісенітниці.
Але свекор не вгамовувався. Дійшло до того, що він якось почав звітувати Світлану, мовляв, не принцеса, щоб так чоловіка напружувати.
Свєта та Саша одружилися, коли обом вже ближче до тридцяти було. У Світлани за плечима невдалий шлюб, а у Сашка, як все більше Свєта впевнилася, його татко.
Була б вона молодша, напевно, промовчала б, а тут не змогла. Відчитала свекра на повній, не ображала, не кричала, просто пояснила йому, як він виглядає збоку і що у своїй сім’ї вони самі якось розберуться.
Ох, що тоді почалося. Свекор кричав, вона думала, його удар візьме. Сашко вже прибіг на їхні крики, насилу забрав батька, потім прийшов на кухню, опустив голову:
– Свєта, я розумію, як тобі, але батька мені шкода, залишати його на самоті начебто і неправильно, але якщо ми не з’їдемо, нашій родині прийде кінець.
Світлана не заперечувала, розуміла, що все через неї, але сил більше терпіти не було.
Перші два роки вони дуже добре прожили, свекор дзвонив тільки сину, а в гостях у них лише кілька разів бував. Сашко до нього їздив у вихідні та допомагав.
Світлана теж кілька разів змушувала себе з’їздити, прибирала, прала. Вони практично не спілкувалися, але це і на краще, інакше обов’язково сварилися б, а в останній рік поїздки відновилися.
Світлана і Сашко якраз взяли іпотеку, на перший внесок наскребли та навіть на ремонт трохи лишилося, взяли одразу двокімнатну, бо наступним пунктом у них була дитина.
Але свекор захворів, захворів серйозно, Саша постійно возив його лікарями, але ті тільки руками розводили. Сашко був пригнічений, розумів, що батько не молодшає, мало не кожну вільну хвилину був у нього, тільки ще працював її чоловік теж багато, тому не міг надто часто там бувати.
Сьогодні щось зламалося в них, ось прибіг раніше, вирішив годинку поспати та їхати. Світла тихенько зазирнула до кімнати, чоловік міцно спав. Точно в такій самій позі, як і заснув.
Вона зачинила двері та рішуче взяла ключі від машини, хай відпочине. Вона з’їздить і відвезе продукти, прибереться, ну загалом, за обставинами. Заїхала в магазин і всю дорогу до будинку свекра лаяла себе.
Не можна так, як вона поводиться, свекру Саша єдина рідна людина, вона повинна пересилити себе і навіть попросити вибачення вирішила.
Селище, в якому жив батько чоловіка, знаходилося всього за п’ятнадцять кілометрів від міста. Світлана тільки в’їхала, як довелося негайно гальмувати. На дорогу буквально вивалився нетверезий мужик та ще й жінки.
Світлана страшенно перелякалася, визирнула з машини. Та що ви під колеса кидаєтеся? Чоловік махнув рукою, навіть не подивившись у її бік. У пакеті у них весело брязкали пляшки. Світлана хмикнула.
Звичайно, у них попереду веселощі, а вона тут із якимись претензіями. Одягнені вони, до речі, були досить пристойно, не безхатько та не пияки. Світла рушила далі.
Сутінки вже опускалися, тому доведеться їхати по темряві. До будинку залишалося нічого, і вона раптом пригальмувала. Сашко казав їй, що батько зовсім розхворівся, навіть насилу встає, нічого робити не може.
Сашко просто тоннами купував йому вітаміни, червону рибу, ліки. Вона ніколи нічого не говорила проти, таки рідний батько. А зараз їй спала на думку страшна думка, а що, коли вона зараз увійде, а він там того. Свєта й уявити не могла, що з нею буде.
Свєта відкинула ці думки та завернула в останній поворот. Будинок був освітлений. Спочатку вона злякалася, а потім побачила вже знайомих чоловіка та жінку, а вони заходили у двір.
Ох, вони що забули у старої хворої людини. Світлана вискочила з машини та побігла слідом за ними. Вбігла у двір і зрозуміла, що її бентежило. То була музика.
Сергій Семенович жив трохи на відшибі, і Світлана відразу почула мелодію і тільки зараз зрозуміла, що будинків поряд більше немає і звучати музиці ні звідки, якщо тільки не від свекра. Саме це вона зараз і зрозуміла, коли побачила веселу компанію у дворі.
– Ну, що стоїш? Проходь, не соромся. Голос ззаду змусив її здригнутися. Вона обернулася. Поруч стояв чоловік років шістдесяти, не надто тверезий, проте дуже усмішливий.
– Я… Я… – Світлана нічого проговорити не змогла.
Чоловік придивився до неї:
– Семенович щось з котушок злетів. Ви надто молода для нього. Вас Наташа звуть?
– Ні, Світлана.
– Світлана. Але це не має значення. Проходьте.
Вона несміливо зробила крок вперед, взагалі не розуміючи, що тут відбувається. Хотіла запитати того чоловіка, який її запросив, але він вже кружляв у танці якусь даму.
Світлана завмерла, бо побачила свекра. Найменше він був схожий на дуже хворого. Сергій Семенович стояв біля мангала. В одній руці келих, в іншій він спритно перевертав шампура.
Світлана остаточно розгубилася. Тут її хтось обережно взяв за лікоть. Вона обернулася. На неї дивилася жінка. Їй було близько шістдесяти. Незнайомка посміхалася і взагалі випромінювала доброту:
– Ви ж Світлана, правда?
– Так і є.
– Сергій показував мені ваші фотографії.
– Сергій?
– Ваш свекор.
Світлана остаточно розгубилася.
– Ходімо, Сергій зрадіє. У нас сьогодні невелика подія.
– Подія? Чекайте, я нічого не розумію. І чому ви вирішили, що він зрадіє?
– Ну, тому що ви стільки часу не їздили до нього. Як він каже, образилися. І правильно зробили, тому що поводився він не найкращим чином.
У Світлани у голові утворилася справжня каша:
– У сенсі не їздили давно? Адже Сашка мало не щодня тут.
Світлана і не помітила, як жінка посадила її до столу.
– Свєта? – Свекор здивовано глянув на неї. – Свєта? Як ти тут опинилася? З Сашком щось трапилося?
– Ні. З Сашком все добре. Ну, якщо не брати до уваги того, що він дуже втомився мотатися до вас щодня. – І я сьогодні вирішила приїхати сама.
– До мене? Щодня?
У Свєти в голові почало трохи прояснюватись. І зараз їй хотілося лише одного – дуже, дуже сильно розплакатися.
– Так, Свєта, сідай, я нікуди не відпущу тебе проти ночі. У нас сьогодні з Наталкою заручини, ну, напевно, так правильно висловитися. Посидьмо, поговоримо, вип’ємо за наше здоров’я.
Світлана слухняно взяла келих. Тепер їй було байдуже, що робити, думки були дуже далеко. Гості розійшлися за північ. Світлана допомагала Наталці прибирати зі столу, а потім присіла на диван:
– Сергію Семеновичу, я правильно розумію, що якщо чоловік комусь і допомагає, то ніяк не вам?
Він зітхнув, сів поруч. Його Наталя з іншого боку:
– Свєта, я не бачив Сашу місяця зо три, напевно. Він заїжджав, щоб попросити грошей… А я думав, що ви дуже ображені на мене. Все збирався поїхати просити вибачення за свою поведінку. Це добре, що ти сама приїхала. Вибач мені, дурня старого. Всі щасливі, у всіх все добре, тільки ось я один і один. І ось зустрів Наталю і зрозумів, яким же дурнем я був.
Наташа пішла приготувати ліжко Свєті, а гостя вийшла надвір. У кишені завібрував телефон. То був Сашко.
– Так,- відповіла Світлана.
– Свєта, ти де? Ти що, і справді поперлася до батька? Навіщо? Ну хто тебе просив?
– Сашко, це все, що ти хочеш сказати? У слухавці запанувала тиша. Потім чоловік заговорив:
– А що ти хочеш почути? Те, що ти схожа на сумну мишу? Але вмієш добре готувати та розраховувати бюджет, щоб на все вистачило. Або те, що я все одно не віддам тобі квартиру, то краще тобі нічого не робити, а просто все забути та житимемо далі? Що ти хочеш почути? Ти ж розумієш, нічого без мене не можеш.
Кожне слово чоловіка било її, як батогом. Вона глибоко зітхнула:
– А як же все, що ти мені казав? Невже ти все брехав?
– Свєта, не починай, га. Повертайся додому. Просто забудемо це дрібне непорозуміння.
– Дрібне непорозуміння?
– Звісно. Нам же добре вдвох. Ну, нехай так і залишається. Тим більше, що на тебе навряд чи хтось подивиться.
Світла відсунула телефон. Взагалі вимкнула його. Свекор і Наталя чекали на неї:
– Сашко дзвонив?
– Так. Світлана нарешті почала схлипувати.
Наталка кинулася до неї:
– Ну що ти, плакати треба через тих, хто цього заслуговує.
Сергій Семенович ходив із кута в кут:
– Ех, Сашко, ось дурень.
Сергій Семенович та Наталя запропонували пожити у них. Сашко не приїжджав за машиною і не дзвонив більше. Через тиждень Світлана подала на розлучення.
Сергій Семенович не став її вмовляти подумати чи пробачити сину. Просто сказав, що нехай вона робить так, як вважає за потрібне. Взагалі, і він, і Наталя за ці дні стали їй ріднішими за рідних. Вона й подумати не могла, що в особі свекра знайде таку підтримку.
Світлана поставила машину та увійшла до будинку. Завтра у неї вихідний, і вони з Наталією збиралися маринувати огірки. На дивані сидів Сашко.
Очевидно, приїхав зовсім недавно, тому що його розмова з батьком була в самому розпалі:
– Батьку, якого дідька ти втручаєшся?
– А що, я мав прогнати Світлану до тебе? До людини, яка її не любить і яка обманює?
Сашко скривився:
– Та не утрируй ти, від неї не зменшиться. У неї інтерес пожерти, зварити, випрати, все вилизати, от і нехай займається.
Світлана кашлянула. Сашко злякано обернувся до неї:
– Свєта, я за тобою. Знаєш, як я скучив. Ну, вибач ідіоту, з ким не буває.
Світлана відсторонилася, коли він спробував її обійняти, запитала:
– Їжа закінчилася чи чисті сорочки?
Свекор посміхнувся і показав їй великий палець. Сашко звузив очі:
– Дивлюсь, сміливою стала. Ну гаразд, почекаю, поки сама приповзеш. Тільки подумаю, приймати тебе чи ні.
– Ні, Сашко, не приповзу. За квартиру, до речі, боротимусь, там моя половина.
Чоловік засміявся.
– Ну, можеш забирати, тільки за мою частину мені виплати, у тебе ж за душею жодної копійки.
– А ось це ти помиляєшся! – Сергій Семенович зло глянув на сина. Ми дамо Свєті грошей.
– Що? Ви тут зовсім здуріли? Взагалі, я твій син, а це, це стороння баба.
Сергій Семенович обережно взяв сина під лікоть і повів до виходу:
– Ходімо, синку, на вулиці поговоримо.
Через рік Світла вийшла заміж. Знайшовся чоловік, який дивився на неї з обожнюванням, який гори ладен був здолати заради неї. А Світлана, вона взагалі дихати боялася у його присутності.
Весілля зіграли веселе, від ресторану відмовилися, бо Сергій Семенович вирішив, що в нього в будинку буде краще. І взагалі, життя заграло іншими фарбами, а новий чоловік, який тільки після весілля дізнався, що Сергій Семенович та Наталя не батьки Світлини, довго перебував у прострації.
Ставте вподобайки та пишіть коментарі, що думаєте з цього приводу?
