У чоловіка є сестра, вона на 6 років його молодше. Раніше ми з нею цілком стерпно спілкувалися, були майже подругами. Нічого особливо особистого, але як завжди буває у родичів.
Вона ще зі шкільних років вважає себе товстою, і з тих же пір постійно гладшає. Зараз при середньому зрості вага наближається до 100 кг. Її образ життя не влаштовує нікого з родичів.
Щодня калорійне, причому в чималих кількостях, поєднується з посиденьками з подругами і плітками про всіх і вся. Замість повноцінної їжі – якийсь фаст фуд. Звичайно, говорилося багато, робилося чимало, але, здається, всі вже з нею втомилися.
З батьком сестра чоловіка не спілкується, тільки по справі, причому потрібного саме їй справі. Матері все нерви витрепала. Мій чоловік теж в подиві по відношенню до неї, і теж з нею особливо не контактує.
Триває це все вже більше 5 років. Треба сказати, що вона дуже імпульсивна і безпардонно, заздрісна, ні з ким не зустрічається і не зустрічалася, наскільки я знаю. При цьому, як не дивно, дуже любить дітей (племінників), все для них зробить. Не шкодує грошей, готова допомогти, якщо треба. Часто виручає. Любить влаштовувати свята, дні народження. Товариська, весела. Ось якби з комплексами своїми розібралася – ціни б їй не було.
Я відчуваю, що у нас з нею якась взаємна антипатія. Я – людина неконфліктна, мені дуже складно щось їй висловити, власне я цього і не роблю. А чому висловити? Та тому що дістала!
Справа, за великим рахунком, в дітях. Ми з чоловіком говоримо їм одне, намагаємося прийти до якоїсь системі в сім’ї, виховати в певному напрямку. Але тут приходить вона … Як танкер всю тендітну сімейну ідилію руйнує з легкістю і безпардонністю.
На чоловіку це не позначається ніяк, але я ж просто ламати під її натиском. Вона хитрує, збиває дітей з пантелику, коли ми намагаємося їх у чомусь обмежити, вона навпаки, завалює їх тим, що вони ні попросять.
Постійно тягає їх з собою по гостям – «щоб вони пограли з дітьми» (діти її подруг). Загалом, може і несвідомо, але все робиться так, щоб показати мені, що я погана, а вона хороша.
Я не працюю, а коли працювала, заробляла мало. Сім’ю утримує чоловік. Утримує непогано, нещодавно ми купили нову квартиру. Прийшла вона, правда і висловила мені, що я тут взагалі ніхто, що це не мій будинок і все в тому ж дусі.
Потім вибачалася, але я відчуваю, що вона ні краплі не розкаялася і в душі вона мене як і раніше терпіти не може.
Зараз періодично, без попередження, приходить, сидить, говоримо ні про що і незабаром вона йде. Мотивує свої візити турботою про мене (у нас немовля).
Проблему я бачу в своїй боязкості і нездатності відповісти їй тією ж монетою. Може бути, боюся її – вона в 2 рази більше мене, та й психологічно мінімум рази в 2 сильніше.
Як мені поставити її на місце і домогтися її поваги? Може, це у нас конкуренція така? Перед чоловіком і батьками, тобто свекрухою і свекром. Або вона так реалізує своє бажання бути матір’ю? Але чому за мій рахунок?
