Зовсім несподівано для себе, я стала тимчасово виконувати обов’язки мами для шестирічної дитини на ім’я Ярослав. Мати хлопчика, сестра мого коханого, просто залишила його у нас погостювати на два тижні.
Заявлені два тижні затяглися – Ярик живе у нас шостий місяць, доки його матуся посилено займається облаштуванням особистого життя.
Її складно судити – вона розлучилася з чоловіком, коли ще була в положенні. Горе-батько навіть жодного разу не глянув на сина, хоча справно платить аліменти, – цілих три тисячі на місяць.
Ірині доводиться багато працювати. Ми з чоловіком ніколи не відмовляли доглянути племінника, але й на роль опікунів не претендували. На роботі Іра познайомилася із чоловіком. Здавалося б, ось воно – гідний кавалер, потенційний чоловік, спільне життя.
Ось тільки виявилося, що дитина не входить до планів Андрія, хоча сам він також має сина.
Спочатку Ярик чекав на маму – важко було дивитися, як дитина годинами стоїть біля вікна, а потім, мабуть, звик і навіть перестав питати, коли вона прийде.
Ми люди небідні, тому Іра вирішила, що приносити продукти й давати гроші на забезпечення дитини (хоча б ті ж аліменти) це зайве. Іноді, щоправда, приносила солодощі.
Її співмешканець виправдовувався тим, що просто не може возити Ярика до школи щодня. Хоча сам працює в іншому місті, й щодня їздить машиною за сто кілометрів від дому до свого улюбленого офісу.
Цей підприємець навіть не допомагає Ірі донести речі до нашої квартири на восьмий поверх. Говорить, якщо несеш щось не до мене в будинок і не для мене, то й неси сама.
День народження Ярика пройшов взагалі дивно – мати та новоспечений вітчим навіть торт дитині не купили. Посиділи хвилин п’ять і поїхали.
Загалом, поступово Ярослав стає повноправним членом нашої родини. Родичі не збираються навіть спробувати вплинути на Іру – кажуть, у вас своїх дітей немає, тож доглядайте за племінником. Ми, звичайно, не проти, але вважаємо, що дитина має жити з матір’ю.
Тим більше характер малого стрімко псується – він уже зрозумів, що всі його жаліють, і активно цим маніпулює. Він став дуже неслухняним, а коли ми робимо йому зауваження, заявляє зі злістю, що ми йому не батьки. Навіть не знаю, що робити.
Свекруха почувається винною, адже це вона колись порадила Ірі кинути першого чоловіка, хоча її теж можна зрозуміти – він пив і поводився огидно, яка мати забажає доньці такого чоловіка. Іра приїжджає дедалі рідше.
Виправдовується роботою, але віриться їй, якщо чесно, важко. Здається, дитина їй зовсім не потрібна. Як краще нам вчинити з Ярославом? Ми невдовзі плануємо власних дітей, але розуміємо, що хлопчик Ірині не потрібний. Як бути в такій ситуації?
