Мама на боці сестри, вмовляє мене потерпіти, нічого не міняти, доки у сестри справи не налагодяться. Але щоб справи налагодилися, треба щось робити, а сестра просто живе на втіху.
Батьки ще давно вирішили квартирне питання для нас із сестрою. Квартири обидві однокімнатні, які дісталися нам від бабусь. Розсудили начебто справедливо – одну мені, одну сестрі.
Тільки за фактом у нас ситуація вийшла такою, що тепер у сестри дві квартири, а в мене жодної. Сестру все влаштовує, звісно, ще й мама на її боці.
Я після школи переїхала до іншого міста, сестра продовжила навчання у нашому місті. Я думала, що до рідного міста вже не повернуся, але доля розпорядилася інакше.
П’ять років після випуску я насправді прожила у великому місті, навіть планувала вийти заміж, але в останній момент все скасувалося, з нареченим ми розлучилися.
Ще й з роботою почалися проблеми, тому я вважала за краще взяти тайм-аут і подумати, що робити далі і як жити. Для цього я повернулася до рідного міста.
За цей час моя сестра вже встигла вийти заміж і навіть народити дитину. З чоловіком вони жили в її квартирі, але мріяли про квартиру більше.
Чоловік сестри працював, а вона робила внесок у сімейний бюджет із коштів, отриманих зі здачі моєї квартири. Це стало для мене несподіванкою, бо про це мене ніхто не повідомив.
Було дуже неприємно хоча б тому, що я мамі щомісяця гроші скидала, щоб вона комуналку за неї платила. А мама ні словом не обмовилася, що там є кому це робити. Вона мала довіреність від мене на квартиру, мало що треба буде, ось вона і здала квартиру.
– У сестри дитинка, їм квартиру треба більшу купувати, а на одну зарплату зятя вони ніколи не накопичать. Ти ж сама квартиру не здаєш, то яка тобі різниця? – міркувала мама.
Я сказала, що мені це не подобається, але якщо я поїду знову в інше місто, то гаразд, нехай здають. Але якщо вирішу залишитися тут, то треба буде звільнити житлоплощу.
Мама поспішно закивала і сказала, що це все і так зрозуміло, тому я можу не переживати навіть із цього приводу. Але тут ситуація змінилася, а потім миттєво змінилося мамине рішення.
Я не знаю, як там у сестри було у сімейному житті, ми не дуже дружні, тому для мене її розлучення стало несподіванкою, а от мама, судячи з реакції, про щось таке здогадувалася.
– Ох, важко зараз їй доведеться… Невідомо, які аліменти зять платити буде, – зітхала мама та поглядала на мене.
Я підозрювала, куди вона хилить, але тему не підтримувала. На той момент вирішувалися деякі питання, від яких залежало, поїду я назад або залишусь у рідному місті.
Але ситуація склалася так, що я вирішила залишитись у рідному місті, принаймні на якийсь час. Але жити в цей час з мамою до моїх планів не входило, я й так втомилася жити з нею.
Начебто і своя квартира є, але скористатися мені нею не світило. Сестра продовжує жити у своїй квартирі з дитиною, а мою здавати.
– Ти що! Як вона зараз без оренди проживе? Дай ти їй справи до ладу привести! Нормально ж живемо! – застерігала мене мама.
Я не сказала б, що ми нормально живемо. У мене свій розпорядок, у мами свій, ми не збігаємось, тому заважаємо одна одній. Щоб зберігати нормальні відносини, доводиться докладати багато зусиль.
Але я почекала три місяці, думаючи, що міфічні справи сестри впорядкують. Нічого не сталося. Вона навіть на аліменти не подала, чекає, доки в колишньому благородство прокинеться.
Мама продовжувала мене вмовляти не заважати сестрі, але мені набридло. Чому одним усе, а іншим нічого? Якщо сестрі треба на щось жити, то нехай вона переїжджає до мами та здає свою квартиру.
– Ну, ось їй усі речі перевозити, дитину перевозити, ти подумай, які це труднощі! Та й мені на старість років криклива дитина під боком – це важко, – вмовляла мене мама.
Але я втомилася терпіти. Мешканцям квартиру здавала мама за дорученням від мене, тож я їх повідомила, що є два місяці, потім квартиру доведеться звільнити.
Сестру я сповістила, що за два місяці годівниця закриється, тому їй треба щось там собі вирішувати, як жити далі. Маму я про це теж попередила.
Тепер я для них ворог та погана. Довелося поки що винаймати квартиру, щоб не слухати постійні мамині голосіння, що я егоїстка, яка тільки про себе і думає.
А що робити? Ніхто, крім мене, не думає про мене.
