У законному шлюбі ми з чоловіком вже понад тридцять п’ять років. Одружувались по величезному коханню. Мені було лише вісімнадцять. Весілля справляли у студентському гуртожитку.
Навчалися ми в юридичному інституті, а по закінченню, почали активно будувати кожен свою кар’єру. Після гуртожитку, зняли кімнату у милої жінки.
Вона стала нам незамінною помічницею. Спершу – готувала, а потім – няньчила нашу доньку. Адже я практично відразу вийшла на роботу. Доводила, що можу бути «не гіршою за чоловіків». Так, до речі, з цією тіткою Танею, і переїхали до нової трикімнатної квартири. І слава Богу! Чоловік отримав чергове звання, а я моталася у відрядження.
Дякую долі, що наша Тетяна, примудрилася прищепити доньці повагу до нашої роботи, що змогла дати їй ту любов і турботу, яку ми просто не встигали дати. Вона виростила нам чудову і дбайливу дитину, яка, непомітно для нас, перетворилася на самостійну і розумну жінку.
Прозріння прийшло зненацька, на весіллі моєї дівчинки. Ми приїхали із чоловіком на різних машинах. Я втомилася за тиждень , просто неймовірно. Чоловік постійно відповідав на телефонні дзвінки. А тітка Таня поправляла сукню, і метушилася довкола доньки. Це вона була в курсі всього, що повинно було відбуватися в цей особливий для доньки день.
Це їй дочка кричала, «потримай спідницю, поки я взуюсь», і в неї питала, чи не розмазалася помада. А ми, мама з татом, були швидше запрошеними гостями. Ціле життя пройшло непомітно. І що було в мене, окрім роботи? Я довела всім, що можу скласти конкуренцію чоловікам. Усі погодилися, і тепер я працюю за двох чоловіків. Яка я молодець!
А чоловік? Він просто став родичем, другом, статусом… Коли ми були з ним наодинці? Коли взагалі останній раз цікавилися, що на душі у кожного з нас? Давид з’явився у моєму житті несподівано. Він виявився новим знайомим зятя. Компанійський, відкритий і веселий, він одразу знайшов підхід до людей. Заряджав своїм почуттям гумору.
Змусив мене навіть сміятися від душі. Дізнався, де працюю, та приїхав в кінці робочого дня. Навіть не можу пояснити, чому погодилася сходити з ним на чашку чаю. Можливо, просто хотілося чогось незвичайного. Моя бездоганна репутація навряд чи постраждала б, від розмови з молодим чоловіком. Навіть якби хтось побачив нас у громадському місці, всі вирішили б, що це – просто переговори.
Але ці «переговори» перетворилися на повноцінні побачення. Щоразу, йдучи на зустріч, не розуміла, чому я це роблю. Я просто розцвітала, бачачи Давида. Він, як ніхто інший, умів слухати. Наприклад, я розповіла, що дуже люблю ромашки.
На наступну зустріч він приніс букет ромашок, а потім – рушник у ці квіточки. Тишком клав мені у валізу звичайні кулькові ручки, якщо хоч якийсь їхній елемент був мого улюбленого, кольору. Постійно підіймав мені настрій.
Здається, я почала змінюватися. Причому як внутрішньо, так і зовні. Мені було ніяково, що я нагадую, швидше, його маму. Тому зважилася на кардинальні кроки: ліпосакцію та пластику. Звернулась до стиліста, та переглянула гардероб. Всі довкола просто шаленіли, бачачи мене після чергової зміни. Але я намагалася тримати в таємниці мого улюбленого хлопчика.
Сестра не витримала цієї гри, та зважилася на відверту розмову. Змусила зізнатися, що зі мною відбувається. Цікаво, що вона хотіла почути? Для неї Давид – простий альфонс, який може зруйнувати мій «безбідний» шлюб, моє «щасливе» життя. Як пояснити їй, що в моєму житті з’явився справжній чоловік, який може навчити моє серце знову літати? Звичайно, я розумію, що ці відносини не мають майбутнього. Хоча про що я говорю? Фізична близькість з Давидом трапляється не часто. Зате душевне тепло його мені дуже потрібне!
Хтось доніс моєму чоловікові, що в мене з’явився молодий коханець. Це стало ще одним одкровенням для мене. Мій чоловік не став лаятись, і навіть з’ясовувати, чи це правда. Він просто поцікавився, чи є в моїх планах розлучення, та поділ майна.
А після моїх слів, що я не збираюся нічого міняти, попросив вибачення, що не приділяв мені належної уваги, та знову пішов до своєї кімнати розмовляти по телефону. Фактично, він дозволив мені жити у своє задоволення, зберігаючи наш звичний устрій. А мені, від цього дозволу, бридко і боляче! Це ж наскільки потрібно бути байдужим, щоб таке сказати! Можливо змінити плани, й розлучитися? Що порадите?
