Сестра розлучилася, а мама вирішила, що я маю продати свою квартиру і поділитися з сестрою грошима

Мама подумала і вирішила за мій рахунок вирішити проблеми сестри, тільки я дуже проти. Ну от немає в мене жодного бажання продавати свою квартиру та ділитися із сестрою грошима.

Ні вона, ні мама до моєї нерухомості не мають жодного стосунку, я сама її купувала, а чоловік допомагав закрити іпотеку. То чого б мені зараз розлучатися зі своєю власністю, щоб вирішити проблеми сестри?

Ліза, моя сестра, вийшла заміж п’ять років тому. Я тоді жила ще з мамою, але в мене вже була своя квартира, яку я взяла в іпотеку. Квартира здавалася, я працювала, кредит вдавалося закривати швидкими темпами.

Часу на себе майже не залишалося. Доводилося підробляти, щоб і іпотеку достроково закривати, і якось жити. Я хоч і жила у мами, але платила половину комуналки та віддавала мамі гроші на продукти. З нами ще жила бабуся, яку мати забрала до себе після того, як не стало батька.

Бабуся в нас ще в силах, але жити сама в хаті вже не могла. Мама забрала її до нас, будиночок продали, а ті невеликі гроші, що з нього виручили, пішли сестрі на весілля.

Я не стала влаштовувати скандал, хоч і відчула себе обділеною. Висновки я зробила.

Жити з бабусею в одній кімнаті було важкувато. Все-таки літня людина, яка довгий час прожила сама. Є вже свої звички, свій устрій.

Але сил сперечатися і з’ясовувати стосунки не було – вдома я майже відразу лягала спати. Іноді я втомлювалася так, що не чула шум телевізора над вухом.

Сестру видали заміж, відсвяткували весілля, вони з чоловіком почали жити у його квартирі. Я продовжувала тягнути свою іпотеку.

Часом я дуже шкодувала, що взяла одразу двокімнатну. Тоді мені здавалося це чудовим рішенням, щоб раз відмучитися вже з кредитом і більше не повертатися до квартирного питання. Але платити за неї було важко.

Яким дивом у мене з’явився хлопець, я й досі не розумію. Доля звела – не інакше. Він був старшим братом одного з учнів, з яким я займалася репетиторством. Раз мене провів, другий, так все й закрутилося.

За пів року ми вже подали заяву до РАГСу і вирішили з’їжджатися. Майбутній чоловік без негативу поставився до того, що квартира в іпотеці та доведеться брати участь у її погашенні.

Для мене це був дуже сильний вчинок, який підтверджував, що я не помилилась у виборі чоловіка.

Коли ми побралися, пишного весілля не влаштовували, посиділи у ресторані з батьками, от і все. Сестра саме тоді ось-ось чекала дитину.

– Ти пробач, особливо грошей немає, доводиться допомагати Лізі, вона ж у декреті, у них із грошима туго зараз, – сказала мама, вручаючи мені конверт із тисячею гривень.

Я їй подякувала, нічим не показавши своїх справжніх емоцій. Яке було весілля сестри та що їй подарувала мама я чудово пам’ятала.

Наступні кілька років я майже не спілкувалася із сім’єю. У мене була робота, ми закривали іпотеку з чоловіком, в сестри зʼявився один за одним двоє дітей, мама розривалася між роботою, бабусею та Лізою з дітьми.

Всі були при ділі, так би мовити. Я сама дзвонила рідко, мені не дзвонили взагалі.

Два місяці тому я робила черговий дзвінок мамі. Вона знову вивалила на мене тонну новин із життя сестри, головною з якої стало її розлучення.

– Уявляєш, він так їй і сказав! Втомився він! Від своїх дітей втомився! Ще й грішми її дорікнути наважився, що вона вже котрий рік на його шиї сидить. Та ніби вона з власної волі на ній сидить, а не в декреті! – обурювалася мама.

З’ясувалося, що Ліза з дітьми вже кілька тижнів мешкає у мами. Та переселилася в кімнату до бабусі, залишивши дочці та онукам окрему кімнату. Троє дорослих та двоє дітей у двокімнатній – це, звичайно, жорстко.

Я вислухала новини, щиро поспівчувала, але на цьому все. Допомогти якось я поки що родині не могла. Чоловік мав операцію на коліні, яка серйозно спустошила наш сімейний бюджет.

Ми не голодували, але в витратах довелося серйозно обмежити себе. Тим більше, що після операції мав бути ще тривалий період реабілітації.

Нещодавно мама зателефонувала мені сама, чого з нею не бувало вже дуже давно. Спершу я навіть подумала, що трапилося щось жахливе.

Але виявилось, їй треба було зі мною поговорити. Вона запропонувала приїхати до них. Я здивувалась, але поїхала.

– Треба допомогти сестрі, – перейшла до справи мама, коли мене напоїли чаєм і дотрималися інших формальностей. Сама Ліза у розмові не брала участі.

– І як я можу їй допомогти? – Я зобразила ввічливе здивування.

– Ми тут на головах один в одного сидимо, а в тебе двокімнатна, де ви з чоловіком удвох живете. Давай двушку продамо, половина грошей тобі, половина Лізі. Нехай хоч однокімнатну собі в іпотеку візьме.

– А я, – від розгубленості я тільки це змогла спитати.

– А ви з чоловіком і ще одну двушку зможете взяти. Дітей у вас немає, працюєте.

Хвилини три я мовчки пила чай, перетравлюючи почуте. У моїй голові мозаїка не складалася.

Причому тут моя квартира та сестра. Не знайшовши логічного пояснення, спитала у мами, як вона взагалі дійшла такої ідеї.

– Ну, ви ж сестри, повинні допомагати одна одній. Ми роз’їхатися не можемо, мені іпотеку навряд чи дадуть та й Лізі я тоді допомагати не зможу. А в тебе ще все життя попереду.

– І я не хочу це життя витрачати на виплату чергової іпотеки, – жорстко обірвала я маму.

Здивування змінювалося злістю. Мені з цією іпотекою ніхто не допоміг, окрім чоловіка. Накопичувала, крутилася, купувала – все сама.

А тепер я маю віддати половину своєї чесно заробленої квартири сестрі? Так, поміж іншим.

Мама намагалася звернутися до моєї совісті, пояснити, що в мене є обов’язок перед ріднею, але я її не слухала. Я не вважаю, що хоч чимось завдячує рідні.

Сестру шкода, але це не моя проблема. Я свої проблеми вирішувала і вирішую сама, нехай і мама з сестрою займуться тим самим. Ну от як в цій ситуації бути? Як не крути залишусь поганою, тільки квартиру продавай!