Начебто позичала гроші у рідної людини, у власної сестри, а ставлення, як у бездушному банку, навіть гірше ще. У банку хоч терміни прописані, там ти точно знаєш, коли що тобі доведеться виплачувати. А тут примха сестри та її чоловіка, і все, ми повинні викручуватися якось.
Моя сестра Аліса старша за мене на вісім років. Ми з нею найкращими подругами ніколи не були, але завжди жили з усвідомленням, що сестри, рідні один одному люди. Ділити нам не було чого, тому й стосунки з сестрою були рівні.
Я ніколи на неї не скаржилася батькам, вона не ревнувала до батьків і не ховала від мене речі. Таємницями ми одна з одною не ділилися, тому що в дитинстві різниця у вісім років дуже помітна. Мої проблеми сестрі були кумедні, а мені її незрозумілі.
Загалом стосунки у нас були рівні. Треба допомогти – виручали, але постійно в гості одна до одної не бігали та не пліткували.
Два роки тому ми із чоловіком готувалися брати іпотеку. Деяка сума у нас була, думали, ще назбирати рік і можна оформлювати квартиру. Але життя внесло свої корективи. Я чекала дитину, і з’ясувалося це на тому терміні, коли переривання вже було неможливе.
Ми з чоловіком боялися, що якщо не візьмемо квартиру до декрету, то поступово змарнуємо гроші на інші потреби все. Класти у банк під відсотки страшно, раптом завтра банк лусне.
Тоді ми вирішили, що простіше взяти квартиру. Ми хотіли спочатку збирати на двокімнатну, але платіж на зарплату чоловіка ми б не потягнули. Тоді вирішили взяти однокімнатну, щоб вже за своє житло платити, а там поступово думатимемо про розширення.
Але на перший внесок нам все одно не вистачало б. Тоді сто тисяч, які нам бракувало я попросила у борг у сестри. Відразу сказала, що віддати зможемо, коли я вийду на роботу з декрету.
Ми з чоловіком одразу візьмемо кредит та гроші їй повернемо. Відразу взяти кредит ми не могли, не вистачило б коштів на його погашення.
Сестра порадилася з чоловіком і погодилася. Ми оформили розписку, як належить нам видали гроші й ми з чоловіком змогли взяти іпотеку якраз до появи малюка. З лікарні я приїхала до своєї квартири.
Нашому малюкові скоро виповниться два роки. Живеться нам непросто, бо зараз заробляє один чоловік, а у нього у світлі всіх останніх подій на роботі твориться щось незрозуміле. То їх звільняють, то не звільняють, то посадили у відпустку за власні кошти.
Найстрашніше, що у сфері його діяльності зараз скрізь нестабільно, тож навіть немає можливості якось вигідно змінити роботу. Тому доводиться затягувати пояси та сподіватися на краще.
У нас головні платежі – це за квартиру, решта вже в міру можливостей. Економимо на всьому, але все одно не вистачає грошей. Ми вже думали, чи не помінятися нам місцями з чоловіком, але я зателефонувала на свою роботу, і мені сказали, щоб я вже досиджувала декрет і не смикалася, у нас теж не найкращі часи.
І ось у цей момент сестра повідомляє, що хоче отримати свої гроші назад. Хоча за домовленістю ще рік до повернення боргу. Але сестра заявила, що у них у сім’ї теж не дуже з грошима, тому нема на що їхати у відпустку, а вони дуже хочуть з’їздити та нормально відпочити.
Хтось не знає, чи будуть гроші через тиждень на їжу, а моїй сестрі потрібно сто тисяч, щоб у відпустку з’їздити. Я їй пояснюю, що я ще в декреті, а в сім’ї з грошима дуже туго, грошей немає, а кредит нам просто не дадуть, а якщо й дадуть, то платити його нема чим.
Аліса відповідає, що все розуміє, але у всіх свої проблеми, тому вона наполягає на поверненні боргу. Дзвонить щодня і вимагає, щоб ми повернули гроші.
Судом поки що не загрожує, але я думаю, що ми й до цього дійдемо, бо переглядала розписку, а там не вказано, коли ми зобов’язуємось віддати борг. На словах проговорили, а в папір не вписали.
Але хто ж тоді міг подумати, що все так повернеться.
Крім незрозумілої поведінки сестри мене обурює мамина реакція на цю ситуацію. Вона сказала, що у сестри зараз непростий період, до того ж це насправді їхні гроші, і вона має право їх вимагати. А ми з чоловіком могли б і раніше напружитися і подумати над цим питанням.
А навіщо було напружуватися, якщо була домовленість? Хто ж знав, що вона нічого не варта, як з’ясувалося. Тепер ось треба якимось дивним чином дістати грошей, щоб закрити борг перед сестрою, і при цьому ще самим не простягнути ноги.
Якщо кредит нам не дадуть, робити нічого нехай сестра подає до суду, є надія що процес розтягнеться на рік і я зможу вийти з декрету та почати заробляти, виграємо час, так би мовити. Але звісно добрі стосунки ми вже не повернемо.
